Шукати в цьому блозі

Завантажується...

бесіди з БЖД


Додаток 3
до наказу управління освіти і науки Запорізької міської ради
від 12.03.201090

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
щодо організації освітньо-виховних профілактичних заходів в навчальних закладах м. Запоріжжя щодо попередження негативних наслідків стихії та інших надзвичайних ситуації та недопущення травмування і загибелі учасників навчально-виховного процесу

Вступ

       Особливості географічного положення України, масштабні атмо­сферні процеси, наявність гірських масивів, височин та низовин, близь­кість теплих морів зумовлюють можливість виникнення спектра небезпечних природних явищ і процесів, які підрозділяють на геоло­гічні, гідрогеологічні, метеорологічні, геліофізичні та астрофізичні природні джерела надзвичайних ситуацій (далі - НС), котрі в окре­мих випадках можуть призвести до катастроф. Найнебезпечнішими природними явищами є землетруси, повені, смерчі.
Значне місце серед потенційних загроз населенню країни та до­вкіллю займають техногенні джерела, які проявляються у виді аварій на об'єктах, продукція або технологічні процеси яких пов'язані з ви­користанням високого тиску, значних енергетичних потужностей, агресивних, вибухонебезпечних чи легкозаймистих речовин.
Для України реальну загрозу становлять такі види аварій:
-       на хімічно, радіаційно і біологічно небезпечних виробництвах внаслідок пошкодження технологічного обладнання, несправної си­стеми запуску, контролю і відключення, помилок обслуговуючого персоналу;
-       на залізничному, автомобільному, повітряному і водному транс­порті в результаті розгерметизації ємкостей для перевезення небезпеч­них речовин або внаслідок порушення правил транспортування;
-       на газо-, нафто-, електро-, тепло-, водо- і каналізаційних мере­жах в результаті їхнього пошкодження або руйнування;
-       на гідротехнічних спорудах внаслідок прориву напірних гре­бель, захисних дамб чи водопропускних шлюзів;
-       на будівельних об'єктах в результаті руйнування виробничих споруд або житлових будинків, залізничних та автодорожніх мостів.
Крім того, у повсякденному житті людину супроводжують різного роду травми, захворювання, котрі, як правило, можуть виникати ви­падково у найнесподіваніших побутових або нестандартних ситуаціях.
Таким чином, людина, практично постійно, знаходиться під тяга­рем можливості виникнення НС, несприятливих побутових або не­стандартних ситуацій, які несуть загрозу її життю або здоров'ю чи заподіяння матеріальних втрат.

Що таке НС? Під терміном «надзвичайна ситуація» (НС) слід ро­зуміти порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншими чинниками, що призвели (можуть призвести) до загибелі людей, тварин і рослин, завдати значних матеріальних збит­ків та (або) завдати шкоду довкіллю (навколишньому середовищу).

Залежно від джерела небезпеки НС можуть бути природні, техно­генні, соціально-політичні, воєнні.
Відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів України (далі -КМ України) критеріїв, а саме:
-      масштаби НС (територіальне її поширення) та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації її наслідків;
-      кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок НС;
-      розмір заподіяних (очікуваних) збитків, визначаються чотири рівні НС - загальнодержавний, регіональний, місцевий й об'єктовий.
-      Для прикладу, віднесення НС до місцевого рівня визначається за такими критеріями:
1.        НС вийшла за межі території потенційно небезпечного об'єкта (далі - ПНО), загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості ПНО.
2.        Внаслідок НС загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб більш як на 3 доби, а для її ліквідації ПНО поніс збитки, які перевищили 500 мінімальних розмірів заробітної плати.
3.        Розмір заподіяних (очікуваних) збитків від НС перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.


НС відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному із (наведених) критеріїв.
Усі інші негативні явища (ситуації), що виникають у побуті, неви­робничій сфері, які не набули масштабу НС, але являють собою за­грозу життю та здоров'ю людей чи заподіяння матеріальних збитків, прийнято називати несприятливими побутовими або нестандартними ситуаціями.

Слід зазначити, що у разі виникнення НС ліквідацію її наслідків проводять спеціально підготовлені для таких цілей служби (Опера­тивно-рятувальна служба цивільного захисту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій (далі - МНС), Державна служба меди­цини катастроф Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) та інші). Що ж стосується випадків, які трапляються з насе­ленням у несприятливих побутових або нестандартних ситуаціях, а часом і під час НС, особливо в першій фазі її ліквідації (фаза ізоляції - до прибуття рятувальників), коли людина деякий час залишається практично самотня, покинута напризволяще, то її подальша доля, до­ля дітей, людей похилого віку напряму залежить від уміння адекватно діяти в таких ситуаціях і уміння надавати само- і взаємодопомогу (першу медичну допомогу).
У зв'язку з цим, у нормативно-правових актах зазначено, що гро­мадяни України зобов'язані знати правила поводження та адекватно реагувати в разі виникнення НС, несприятливих побутових або не­стандартних ситуацій, володіти навичками надання першої медичної допомоги для порятунку як себе, так і близьких, постраждалих. Для реалізації наведених зобов'язань в областях, містах, що мають групу за заходами цивільної оборони, діють навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, курси цивільної обо­рони, навчально-консультаційні пункти, які здійснюють навчання та надають консультації для населення з питань правил поведінки та способів захисту в НС. Кожен громадянин України має реальну мож­ливість взяти участь у відпрацюванні практичних заходів щодо захис­ту свого життя та здоров'я під час проведення навчань, тренувань з цивільного захисту у містах, районах, на підприємствах, установах та організаціях, ознайомитися за місцем проживання зі станом забезпе­чення свого захисту та конкретних діях, які оприлюднюються та доводяться через засоби масової інформації у разі виникнення НС.
На цей час названі питання розпорошені в значній кількості різ­номанітної літератури (брошурах, підручниках, посібниках, указів­ках, рекомендаціях, пам'ятках тощо), які в більшості випадків з різ­них причин недоступні широкому загалу громадян, деяка частина такої літератури розкриває тільки частково ті чи інші питання, а більша її частина за змістом і часом уже не відповідає вимогам сьогодення.
Тому зроблена спроба об'єднати основні, з погляду авторів, мате­ріали щодо поводження населення під час НС, несприятливих побуто­вих та нестандартних ситуаціях відповідно до вимог існуючих Зако­нодавчих та нормативно-правових актів та часу і викласти їх в одно­му посібнику.
Наскільки вдалось справитися з поставленим завданням судити вам, шановні громадяни (читачі).
Посібник призначений для широкого кола читачів, які небайдужі як до свого здоров'я, так і інших категорій громадян.

  1. Оповіщення та інформування населення
про загрозу та виникнення НС

       За загрози або виникнення НС створені регіональні (внутрішньообласні) системи з централізованого оперативного оповіщення та інформування населення.
Залежно від характеру НС і заходів, які належить невідкладно вжити, оповіщення та інформування населення здійснюється ціло­добово оперативним черговим пункту управління начальника ци­вільного захисту (далі - ЦЗ) відповідного регіону.

У населених пунктах, де відсутнє вищезазначене цілодобове чергування, їхні функції з оповіщення в разі виникнення НС по­кладено на чергових відповідних органів внутрішніх справ.
З метою оповіщення населення дистанційно включаються електросирени, мережі радіомовлення всіх діапазонів частот та видів модуляції і телебачення незалежно від форм власності.
Передумовою одержання населенням сигналу оповіщення чи термінової інформації від територіальних органів управління ЦЗ є подача на початку повідомлення про подію, що сталася, уривчас­того звуку електросирени (наявної на відповідній території, а та­кож у запису мережею радіомовлення).
Це звучання означає: «Увага всім!», що привертає увагу насе­лення, до абонентських радіоточок, радіо і телеприймачів.

Тексти і звернення до населення озвучують на державній мові і мові, якою розмовляє більшість населення в регіоні.
Крім централізованого оповіщення та інформування населення про загрозу або виникнення НС існують і локальні та спеціальні системи оповіщення. Так, на трасі транспортування аміаку акціо­нерного товариства відкритого типу «Трансаміак» Тольятті - Оде­са, уздовж магістральних і відвідних трубопроводів транспорту­вання газу та нафти за рахунок їх власників створені спеціальні системи оповіщення населення, яке знаходиться в зоні можливого ураження. Ці системи підключені до відповідних регіональних си­стем централізованого оповіщення.
На радіаційних, хімічних і вибухонебезпечних підприємствах додатково створені локальні системи виявлення загрози виник­нення НС та оповіщення населення, що проживає в зонах можли­вого ураження. На випадок НС безпосередньо на потенційно небезпечних об'єктах за рахунок цих об'єктів, незалежно від форм власності і господарювання, створюються локальні або об'єктові системи оповіщення про загрозу чи виникнення НС, в першу чергу дитя­чих, навчальних, медичних закладів, що знаходяться в межах зони можливого ураження, організацій і населення. Ці системи можуть також включатися в регіональну систему оповіщення.
       Оповіщення та інформування населення здійснюється і пересув­ними пунктами оповіщення, автомобілями (обладнаними гучно­мовцями) Міністерства внутрішніх справ (далі - МВС) та через подвірний обхід представниками МНС, МВС і місцевих органів виконавчої влади.

  1. Радіаційні аварії

Будь-яка незапланована подія, яка виникла на енергетичному, транспортно-енергетичному, дослідницькому чи промисловому атомному реакторі і стала причиною втрати регулюючого контро­лю над джерелом іонізуючого випромінювання та/чи реального (або потенційного) опромінення людей, кваліфікується як радіа­ційна аварія незалежно від причин і масштабів цієї аварії.
Під визначення радіаційної аварії підпадає широкий спектр та­ких подій, як крадіжки чи втрати поодиноких закритих джерел гам­ма-випромінювання, неконтрольовані розгерметизації джерел, що містять гамма-, бета- і альфа-випромінювачі, включаючи радіону­клідні нейтронні джерела.
Масштаб радіаційної аварії визначається розміром територій, а також чисельністю персоналу і населення, які втягнені до неї. За своїм масштабом радіаційні аварії поділяються на два великих класи: промислові і комунальні.
До класу промислових належать такі радіаційні аварії, наслідки яких не поширюються за межі територій виробничих приміщень і проммайданчика об'єкта, а аварійне опромінювання може отриму­вати лише персонал.
До класу комунальних належать радіаційні аварії, наслідки яких не обмежуються приміщеннями об'єкта і його проммайданчиком, а поширюються на найближчі території, де проживає насе­лення. Останнє стає, таким чином, об'єктом реального чи потен­ційного аварійного опромінювання. За масштабом комунальні радіаційні аварії більш детально по­діляються на локальні, регіональні і глобальні. Глобальна радіа­ційна аварія може бути і транскордонною.
Основними чинниками ураження при радіаційних аваріях є радіаційний вплив (аварійне опромінення) на організм людини і радіоактивне забруднення (навколишнього середовища) продук­тів харчування, питної води, сільськогосподарської сировини і сільгоспугідь, об'єктів довкілля (повітря, води, ґрунту, рослин тощо).
У розвитку комунальних радіаційних аварій, подібної до аварії на Чорнобильській атомній електростанції, виділяють три основ­них часових фази їх розвитку:
-         період ранньої фази тривалістю від декількох годин до од­ного - двох місяців після початку аварії. У цій фазі можливе зов­нішнє і внутрішнє опромінення населення за рахунок присутності у навколишньому середовищі короткоживучих радіонуклідів, включаючи благородні гази і викиди радіоізотопів йоду. Зовніш­нє опромінення - від радіоактивної хмари аварійного джерела (установки), від шлейфу випадінь з радіоактивної хмари, а також поверхневе забруднення радіонуклідами шкіри, одягу, інших по­верхонь. Внутрішнє опромінення шляхом вдихання радіонуклі­дів, які містяться у шлейфі і через надходження радіоізотопів йо­ду інгаляційно і з продуктами харчування та питною водою (перорально);
-         середня фаза аварії починається через один-два місяці і завершується через 1-2 роки після її початку. На цій фазі аварії основними джерелами внутрішнього опромінення є радіоізотопи цезію (134Сs, 138Сs і 137Сs) і стронцію (80Sг, 90Sг), які надходили з продуктами харчування, що вироблені на радіоактивно забрудне­них територіях. До кінця середньої фази основним джерелом зов­нішнього гамма-випромінювання були випадіння 134Сs, 137Сs на ґрунт, а внутрішнього – 134Сs, І37Сs і 90Sг у продуктах харчу­вання;
-         пізня фаза починається через 1-2 роки після початку аварії. У цій фазі основним джерелом зовнішнього опромінення є І37Сs у випадах на ґрунт, а внутрішнього -  І37Сs і 90Sг у продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонукліда­ми територіях.
Протирадіаційний захист населення в умовах радіаційної аварії ґрунтується на системі протирадіаційних заходів (контрзаходів), які практично завжди є втручанням у нормальну, життєдіяльність людей, а також у сферу нормального соціально-побутового, госпо­дарського і культурного функціонування територій.
Залежно від масштабів і фаз радіаційної аварії, а також від рів­нів прогнозних аварійних доз опромінення контрзаходи умовно поділяються на термінові, невідкладні і довгострокові.
Акцентуємо увагу тільки на основних термінових і невідклад­них контрзаходах.
До основних та найбільш ефективних термінових і невідклад­них протирадіаційних захисних заходів на початковій фазі аварії є:
-      укриття населення;
-      обмеження у режимі поведінки (обмеження часу перебуван­ня на відкритому повітрі);
-      евакуація;
-      фармакологічна профілактика опромінення щитовидної за­лози радіоактивними ізотопами йоду за допомогою препаратів стабільного йоду (йодна профілактика).
Основою для прийняття рішення стосовно доцільності (недо­цільності) проведення того чи іншого контрзаходу є оцінка і порів­няння збитку, завданого втручанням, викликаним даним контрза­ходом, з користю для здоров'я, за рахунок дози, відвернутої цим втручанням (для яких вводяться рівні виправданості та безумовної виправданості, які приведені в таблиці 1).
Згідно з положеннями «Норми радіаційної безпеки України (НРБУ - 97)» межі виправданості та рівні безумовної виправда­ності для основних контрзаходів (на прикладі укриття) тракту­ються як:
а). Укриття населення в будинках чи спеціальних спорудах (в основному, цегляних, бетонних, товстостінних) має за мету за­побігання передусім дозам зовнішнього опромінення, а при відпо­відній герметизації - і внутрішнього опромінення, пов'язаного з інгаляційним надходженням радіойоду, а також випадінням газо-аерозолей на відкриті ділянки шкіри. При цьому, якщо відвернута при такій акції доза на все тіло, щитовидну залозу та шкіру ви­явиться меншою за 5 мЗв, 50 мГр та 100 мГр відповідно, то особа, яка відповідає за прийняття рішення про проведення укриття насе­лення, має всі підстави відмовитися від введення цього досить дискомфортного заходу.
Таблиця 1
Найнижчі межі виправданості та рівні безумовної виправданості для проведення контрзаходів

Контрзахід



Відвернута доза за перші 2 тижні після аварії
межі виправданості
рівні безумовної виправданості
мЗв
мГр
мЗв
мГр
на все тіло
на щито­видну залозу
на шкіру
на все тіло
на щито­видну залозу
на шкіру
Укриття
5
50
100
50
300
500
Евакуація
50
300
500
500
1000
3000
Йодна профі­лактика


Діти
-
50
-
-
200
-
Дорослі
-
200
-
-
500
-
Обмеження     пе­ребування на від­критому повітрі


Діти
1
20
50
10
100
300
Дорослі
2
100
200
20
300
1000
б). 3 іншого боку, якщо дозиметричні розрахунки показують, що укриття може забезпечити відвернення доз на все тіло, щито­видну залозу та шкіру, що досягають (і навіть перевищують) 50 мЗв, 300 і 500 мГр відповідно, то введення такого контрзаходу не тільки доцільне, а й, чим швидше його буде застосовано, тим більшого ефекту буде досягнуто.
2.1. Дії при отриманні сигналу радіаційної небезпеки
У разі аварії на атомній електростанції (далі - АЕС) негайно проводиться оповіщення населення всіма доступними засобами оповіщення про подію, яка сталася на АЕС, перелік населених пунктів, на які розповсюджується дія уражальних чинників і чіткі рекомендації населенню щодо його дій і поводження.
З одержанням повідомлення про радіаційну небезпеку слід не­гайно зачинитися у будинку або сховатися у захисній споруді.
У табл. 2 наведено можливості захисних споруд щодо знижен­ня радіаційного опромінення.



Таблиця 2
Зниження рівня радіаційного опромінення захисними спорудами

Найменування споруди
Послаблення іонізуючого випромінювання (рази)
Стіни дерев'яного будинку
2
Стіни цегляного будинку
10
Заглиблені укриття (підвали) з покриттям із дерева
7
Заглиблені укриття (підвали) з покриттям із цегли або бетону
40-100

Уникати паніки. Слухати подальші повідомлення органів міс­цевої влади.
Якомога швидше залишити зону радіоактивного забруднення.
2.2. Загальні правила поведінки на радіаційно забрудненій території
Якщо обставини змушують населення тимчасово залишитися на забрудненій території, необхідно:
-      якнайшвидше провести роботи щодо герметизації житлових приміщень: затулити вікна цупкою тканиною; замазати шпарини та отвори; щільно зачинити двері; якщо виявлено підвищені рівні радіації - здійснити дезактивацію;
-      провести йодну профілактику, якщо отримано відповідну інформацію;
-      продукти харчування та воду помістити у щільно закриту та­ру, поліетиленові мішки, міцний папір, клейонку; м'ясні та рибні продукти слід зберігати у домашніх холодильниках, воду - в тер­мосах, графинах, бідонах. За умови такого способу зберігання продукти харчування можна використовувати після обмивання тари теплою водою;
-      не виходити із приміщень без нагальної необхідності, час перебування на вулиці максимально обмежити;
-      під час перебування на вулиці використовувати засоби інди­відуального захисту (далі – ЗІЗ) - респіратори, плащі, накидки, головні убори, рукавички, чоботи;
-      на забрудненій території не можна роздягатися, сідати на землю, палити тощо;
-      їжу слід вживати тільки у закритих приміщеннях, поперед­ньо старанно вимити руки та прополоскати ротову порожнину 0,5% розчином питної соди;
-      харчування у польових умовах потрібно проводити тільки у захищених від вітру та пилу місцях, воду та продукти харчування підвозити у посуді, який герметично закривається.
-      не вживати харчові продукти та воду, якщо вони не пройшли дозиметричного контролю.
Обсяг захисних заходів залежить від рівня радіації.
Оцінку радіаційного стану в будинку (квартирі, на дачі, садовій ділянці) можна провести за допомогою побутових приладів - ра­діометрів «Прип'ять», «Десна», «Сосна», індикатора гамма-випромінювання «Белла». Для цього необхідно заміряти рівень радіації у декількох місцях, розташовуючи прилад на висоті 1 м від підлоги (поверхні землі). У разі виявлення у будинку, на по­двір'ї, присадибній ділянці місць, де рівень радіації перевищує природний фон (15-18 мкР/год.), необхідно провести дезактивацію забруднених приміщень, ділянок.
Дезактивація внутрішніх поверхонь, включає обмітання стелі, стін приміщень, меблів вологою щіткою, віником або ганчіркою на довгій палиці. М'які меблі, килими, доріжки обробляються пило­сосом, потім вологими ганчірками, ретельно миється столовий та кухонний посуд. Під час проведення дезактивації вкрай необхідно використовувати засоби захисту органів дихання.
Дезактивацію зовнішніх поверхонь можна проводити за допо­могою струменя води під тиском. При цьому слід щільно зачинити двері, вікна, квартирки, щоб вода не потрапила всередину примі­щення. Не зайвим буде промивання струменем води огорож, пар­канів, доріжок, садових дерев та чагарників. Можна зорати приса­дибну ділянку, (город та внести мінеральні добрива (азотні) з роз­рахунку 0,3-0,5 кг/м2. Щоб уникнути ураження шкіри під час виконання цих робіт, слід використовувати плащ з капюшоном (комбінезон), гумові рукавички, чоботи та застосовувати засоби захисту органів дихання. Після роботи слід старанно помитися теплою водою з милом.
Після закінчення дезактивації потрібно провести дозиметрич­ний контроль. Якщо рівень радіації залишився вищим за допусти­мі норми, то дезактивацію слід повторити. Перед входом у примі­щення верхній одяг витрусити та почистити вологою щіткою. Взуття очистити вологим віником або обмити водою. Підошви витерти об вологу підстилку біля входу до приміщення.
Забороняється купатися у відкритих водоймищах до перевірки рівня їх радіоактивного забруднення, збирати у лісі гриби, ягоди, полювати та рибалити у місцевих водоймах тощо.
Джерелом надходження радіоактивних речовин у продукти харчування, особливо у м'ясо-молочні, є забруднена рослинність пасовищ. Тому випасання молочної худоби слід обмежити. Худоба переводиться на чисті пасовища або на стійлове утримання з году­ванням кормами, які були заготовлені до аварії.
2.3. Евакуація
Евакуація - комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях), якщо виникне безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей.
Залежно від масштабів і особливостей радіаційної аварії рі­шення про проведення евакуації населення приймають:
а) на загальнодержавному рівні - КМ України;
б) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної держадміністрації;
в) на місцевому рівні - голова Київської та Севастопольської
міської держадміністрації, голова районної держадміністрації;
г) на об'єктовому рівні - керівник об'єкта.
Загальна евакуація - комплекс заходів, що здійснюються для всіх категорій населення в окремих регіонах держави. Проводить­ся шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпе­чних районів усіма видами наявних транспортних засобів на від­повідній адміністративній території та виведення найбільш витри­валої його частини пішки.
Евакуація здійснюється у два етапи. На першому етапі людей доставляють до контрольно-пропускного пункту на межі зони небезпечного забруднення, де вони проходять дозиметричний контроль, медичний огляд, у разі необхідності - санітарне оброблення, а далі чистим транспортом їх розвозять до пунктів роз­селення.
Готуючись до евакуації, кожний зобов'язаний:
-        підготувати та взяти з собою паспорт, військовий квиток, документ про освіту та фах, свідоцтва про шлюб та народження дітей, трудову книжку або пенсійне посвідчення, гроші і цінності;
-        наявні засоби індивідуального захисту (респіратор, одяг та взуття, пристосовані для захисту шкіри від радіоактивних ре­човин);
-        комплект верхнього одягу та взуття за сезоном та погодою;
-        продукти харчування і воду на три доби, упаковані у герме­тичні місткості, пакети, постільну білизну.
Загальна вага особистих речей на кожного члена сім'ї повинна бути не більш як 50 кг. Дітям дошкільного віку вкладається у ки­шеню або пришивається до одягу записка, де зазначається прізви­ще, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також ім'я та по батько­ві матері і батька.
Залишаючи квартиру, слід вимкнути освітлювальні і нагрівальні прилади, закрити водопровідні та газові крани, вікна й двері. При­кріпити на двері заздалегідь підготовлену табличку «У приміщенні (квартирі) №.... мешканців немає».
На шляхах евакуації необхідно:
-        неухильно виконувати всі розпорядження керівників;
-        швидко та грамотно діяти за сигналами оповіщення;
-        не залишати своїх місць у транспорті та не виходити з нього без дозволу;
-        після прибуття до кінцевого пункту евакуації пройти реєст­рацію та зайняти призначене помешкання.
2.4. Йодна профілактика
Йодна профілактика - один із ефективних методів захисту щитовидної залози від внутрішнього опромінення її радіоактив­ним йодом, який може потрапляти до організму людини шляхом вдихання забрудненого ним повітря (інгаляційно) та вживання забруднених ним продуктів харчування (головним чином молоч­них). Найбільшу радіаційну небезпеку для організму людини являє йод-131.
Максимальний захисний ефект досягається у тому разі, якщо препарати стабільного йоду вживаються до надходження до організму радіоактивного йоду або одночасно з ним. У разі вжи­вання пізніше ефект йодної профілактики суттєво знижується (табл. 3).

Таблиця З
Захисний ефект у результаті проведення йодної профілактики

Термін прийому стабільного йоду
Зниження потенційної дози
опромінення щитовидної залози
(фактор захисту, відсоток)
За 6 год. до вдихання радіойоду
100
Під час вдихання
90
Через 2 год. після разового надходження
10
Через 6 год. після разового надходження
2
Одноразовий прийом 130 мг калію йодиду забезпечує високий захисний ефект протягом 24 годин. Коли неможливо уникнути по­дальшого надходження до організму людини радіоактивного йоду, необхідне повторне застосування калію йодиду протягом всього терміну можливого надходження радіойоду, один раз на добу, але не більше 10 діб для дорослих і не більше двох діб для вагітних жінок та дітей до трьох років. Якщо йодна небезпека зберігається понад вказані терміни, необхідно вжити інших заходів захисту, аж до евакуації.
Дози на один прийом:
-     для дорослих - 130 мг калію йодиду;
-     для дітей - 65 мг калію йодиду;
-     новонароджені, які знаходяться на грудному вигодовуванні, отримують необхідну дозу препарату з молоком матері, яка вжи­ває 130 мг стабільного йоду.
Препарати калію йодиду у таблетках зберігаються у формуван­нях ЦО і в разі необхідності видаються населенню.
У разі їх відсутності можна використовувати 5% настій йоду. Його приймають після їжі три рази на день протягом семи діб: ді­тям до двох років - по 1-2 краплі на 100 мл молока або годуваль­ної суміші; дітям від двох років та дорослим - по 3-5 крапель на склянку молока або води.
Наносити на поверхню рук настій йоду у вигляді сітки один раз на день, протягом семи діб.

2.5. Харчування в умовах радіаційного забруднення
Зменшити надходження радіонуклідів до організму людини з їжею можна шляхом зниження їх вмісту у продуктах харчування за допомогою різних технологічних прийомів, а також складаючи раціон із тих продуктів, які містять мінімальну кількість радіонук­лідів.
Правильна технологічна та кулінарна обробка харчових про­дуктів починається з механічного очищення продуктів та харчо­вої сировини від забруднення ґрунтом. Для цього продукти по­трібно ретельно промити теплою, краще проточною, водою. Оскільки поверхня багатьох овочів та фруктів клейка, що сприяє затримці на ній радіонуклідів, для миття може бути використа­ний розчин питної соди, після чого слід добре промити овочі та фрукти чистою теплою водою. Перед тим як мити деякі овочі (капуста, цибуля, часник тощо), з них треба зняти верхні, най­більш забруднені, листки.
Після миття картоплі та коренеплодів їх очищують від луш­пиння та повторно миють теплою проточною водою. Фрукти теж потрібно старанно промити й очистити, особливо ті місця, що ма­ють нерівності, тріщини, пошкодження. У зовнішніх шарах фрук­тів та овочів концентрується до 50% їх радіаційного забруднення.
Наступний етап оброблення - вимочування у чистій воді про­тягом двох-трьох годин.
Єдиний доцільний спосіб термічного оброблення продуктів та харчової сировини - варіння. Під час варіння значна частина ра­діонуклідів та інших шкідливих речовин (нітратів, важких металів тощо) переходить у відвар. Тому використовувати відвари продук­тів, забруднених радіонуклідами, не можна. Якщо проварити про­дукт 5-10хв. і злити воду, а потім продовжити варіння у новій порції води, то відвар є безпечним для використання.
М'ясо та, особливо, річкову рибу перед варінням необхідно вимочити у воді протягом однієї-двох год., розрізати невеликими порціями і варити у чистій воді на слабкому вогні 10 хв. Потім злити відвар, залити чистою водою і варити до повної готовності. За такої умови з м'яса вилучається від 20 до 50% цезію-137 та близько 50% стронцію-90. Добре очищені від м'яса кістки практич­но не містять цезію-137, а стронцій-90 з кісток переходить у буль­йон у незначній кількості. Тому бульйон з кісток практично не містить радіонуклідів і його можна вживати.
Слід зазначити, що перехід радіонуклідів з продуктів у відвар залежить у багатьох випадках від вмісту солі та кислотності води. Так, вихід у відвар стронцію-90 складає: у дистильованій воді -30%, у водопровідній воді - 57%, у водопровідній воді з домішкою кальцію лактату - 85%.
Смажити продукти з підвищеним вмістом радіонуклідів недо­цільно, оскільки всі вони залишаються у продукті. Відварений продукт потім можна підсмажити.
Правильна обробка річкової риби має важливе значення для запобігання потраплянню радіонуклідів до організму людини. Хи­жі річкові риби забруднені радіонуклідами більше, ніж риби, які харчуються планктоном. Під час обробки риби разом з лускою, нутрощами, зябрами вилучається до 16% цезію-137. Із 84% це­зію-137, що залишився, приблизно 50% його знаходиться у кіст­ках, плавниках та інших частинах риби, які не вживаються в їжу. У разі їх вилучення вміст цезію-137 зменшується ще на 40^2%. Після технологічної обробки та варіння у солоній воді вилучається приблизно 90% від початкового вмісту цезію-137.
Картоплю потрібно варити очищеною, з додаванням кухонної солі (6 г/л), за такого способу варіння у відвар потрапляє до 45% цезію-137 та стронцію-90.
Наводимо методи кулінарного оброблення продуктів харчу­вання, які можуть привести до істотного зниження вмісту в них радіонуклідів, запропоновані фахівцями Наукового центру радіа­ційної медицини Академії медичних наук України (далі - НЦРМ АМН України), із застереженням, що ці (методи) слід застосовува­ти у тих випадках, коли вміст радіонуклідів перевищує допустимі рівні в кілька разів. Якщо ж продукт забруднений у десятки і сотні разів вище допустимих рівнів, то ніяка обробка не зможе довести його до стану придатності і вживати його небезпечно.
2.5.1. Перероблення молока
Значного зниження вмісту радіонуклідів у молочних продук­тах, в домашніх умовах, можна досягти шляхом отримання із не­збираного молока жирових та білкових концентратів. При цьому обов'язково варто знати, що побічні продукти перероблення (си­роватку, промивну воду) вживати в їжу не можна.
Так, при переробленні молока на вершки вміст радіонуклідів в одержуваних вершках знижується в 4-6 разів, на сир і сметану - також у 4-6 разів, на твердий сир у 8-10 разів, на вершкове мас­ло - у 90-100 разів, тобто топлене масло практично не містить ра­діонуклідів.
2.5.2. Продукти лісу (гриби)
Продукти лісу - найнебезпечніша категорія продуктів харчу­вання. Це пояснюється тим, що лісова підстилка є своєрідним екраном для радіонуклідів, що випали на ліси. Основна кількість радіонуклідів міститься у верхньому шарі лісової підстилки тов­щиною 3-5 см. Високий вміст радіонуклідів відзначається у корі дерев, мохах і лишайниках, ягодах і грибах. Особливу увагу варто зосередити на грибах.
Якщо ви зібрали гриби на будь-якій ділянці лісу і радіаційний контроль показав значне їхнє забруднення (у десятки або сотні разів вище допустимих рівнів), то на цю ділянку не варто ходити. Гриби там будуть «брудні» ще протягом десятиріч.
Забруднені радіоактивними речовинами гриби можна довести до прийнятної кондиції. Свіжі гриби слід очистити від землі та сміття, лісної підстилки, потім ретельно промити водою з трикрат­ною зміною. Це знизить вміст радіоцезію у них у 2-3 рази. Гриби необхідно вимочувати у двопроцентному розчині кухонної солі протягом декількох годин. У результаті вимочування грибів про­тягом 20 годин у розчині кухонної солі при триразовій зміні роз­чину їхня активність знизиться в 10 разів. Зниження вмісту радіо­активних речовин у грибах у 10-20 разів можна досягти відварю­ванням їх у солоній воді протягом 30-60 хв., причому, кожних 15 хв. відвар необхідно зливати. Додавання у воду столового оцту чи лимонної кислоти збільшує перехід радіонуклідів із грибів у відвар. При такій обробці, звичайно ж, губляться смакові якості грибів. Тут ви стаєте перед вибором - гриби смачні, але небезпечні для здоров'я, чи трохи менш смачні, але безпечні. Варто знати, що в шляпках грибів радіоактивних речовин накопичується більше, ніж у ніжках, тому бажано знімати шкірочку з шляпок грибів. Як відомо, гриби сушать без попереднього миття, тому сушіння не знижує вмісту радіонуклідів. Навіть навпаки, їхня концентрація збільшується. При митті сушених грибів рівень радіації в них зни­жується у 3-4 рази, при кип'ятінні протягом 15 хвилин - практич­но у 5 разів, при вимочуванні сухих грибів протягом 2 годин у під­соленій воді - у 25 разів, протягом 10 годин - у 200 разів.
Для прикладу наводимо метод зниження вмісту цезію-137 у сухих грибах, розроблений Запорізькою обласною санітарно-епіде­міологічною станцією (далі - СЕС). Сухі гриби замочують у 30% розчині кухонної солі на 12 год., а потім промивають чистою во­дою. Концентрація цезію-137 знижується у 5 разів. Після цього гриби відварюють у такому ж розчині ЗО хв. Наведений метод, за даними авторів, знижує вміст цезію-137 у 50 разів, а смакові якості грибів не змінюються.
2.5.3. Лісові ягоди
Лісові ягоди спочатку слід перебрати, почистити від бруду, зем­лі, потім ретельно промити теплою проточною водою. Проведені прийоми механічної очистки дають можливість видалити більш ніж 50% радіоактивних речовин, що знаходяться на поверхні і в зовнішніх прошарках ягід. Ефективним прийомом для зменшення вмісту радіонуклідів є вимочування ягід у чистій воді протягом 2-3 годин.
Таким чином, дотримання основних принципів радіозахисного харчування, правильне технологічне та кулінарне оброблення про­дуктів і харчової сировини дадуть змогу знизити можливість внут­рішнього опромінення, запобігти додатковим променевим наван­таженням для себе та своєї родини.
3. Хімічна небезпека
У 2005 р. в промисловому комплексі України функціонувало близько 1,6 тис. хімічно небезпечних об'єктів (далі - ХНО), на яких зберігалось або використовувалось у виробничій діяльності більше 330 тис. т небезпечних хімічних речовин (далі - НХР), у тому числі: близько 11,5 тис. т хлору; 230 тис. т аміаку та понад 90 тис. т інших НХР.
Усього в зонах можливого хімічного зараження (далі - ЗМХЗ) -територіях, у межах яких під впливом зміни напряму вітру може виникнути переміщення хмари НХР з небезпечними для людини концентраціями при аваріях на цих об'єктах - мешкає близько 14 млн. осіб (31,7% населення країни).
НХР здатні зумовлювати ураження не тільки людей, тварин та рослин, але й забруднити на тривалий час довкілля. Вони можуть потрапляти в організм людини різноманітними шляхами (через дихальні шляхи, слизові оболонки, травний канал, шкіру) у газо-та пароподібному, аерозольному, крапельно-рідинному стані і без­посередньо чи опосередковано можуть спричинити загибель, гост­ре чи хронічне захворювання або отруєння живих організмів.
Населення, яке мешкає в ЗМХЗ при аваріях на ХНО, повинно знати властивості, відмінні ознаки й потенційну небезпеку НХР, які використовуються на цьому об'єкті, знати способи захисту, уміти діяти при виникненні аварії й надавати першу медичну до­помогу потерпілим.
3.1. Дії при оголошенні небезпечного стану
При оголошенні небезпечного стану:
-       сирени і переривчасті гудки підприємств - це сигнал «Увага всім»;
-       негайно ввімкніть приймач радіотрансляційної мережі або телевізор;
-       уважно слухайте кожну інформацію про надзвичайну ситуа­цію та порядок дій;
-       уникайте паніки;
-       виконайте заходи щодо зменшення проникнення отруйних речовин в квартиру (будинок): щільно закрийте вікна та двері, щі­лини заклейте;
-       підготуйте запас питної води: наберіть воду у герметичні ємності, підготуйте найпростіші засоби санітарної обробки (миль­ний розчин для обробки рук);
-       дізнайтеся у місцевих органів влади про місце збору меш­канців для евакуації та уточніть час її початку. Підготуйтеся: упа­куйте у герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби.
3.2. Дії у час раптового виникнення хімічної небезпеки
У час раптового виникнення хімічної небезпеки.
Уникайте паніки. З одержанням повідомлення (по радіо або інших засобах оповіщення) про викид (розлив) в атмосферу НХР та про небезпеку хімічного зараження виконайте передбачені заходи. Для захисту органів дихання варто надягти протигаз. За його відсутності використовують пов'язки з тканини й підручні вироби із тканини, змочені водою. Надягніть найпростіші засоби захисту шкіри. По можливості негайно залиште зону хімічного забруднення. Дія ураження конкретної НХР на людину залежить від концентрації її у повітрі та тривалості дії.
Якщо шляхів відходу нема, рекомендується укритися в примі­щенні й, по можливості, вжити заходи для його герметизації. Щільно закрити вікна та двері, димоходи, вентиляційні люки, зага­сити вогонь у печах. Водночас необхідно знати, що НХР важчі за повітря (наприклад, хлор) будуть проникати в підвальні приміщен­ня й нижні поверхи будинків, низини і яри, а НХР, легші за повітря (такі, як аміак), заповнюють більш високі поверхи будинків.
Швидко зберіть необхідні документи, цінності, ліки, харчі, за­пас питної води та інші необхідні речі у герметичну валізу та підго­туйтеся до евакуації. Чекайте повідомлень органів влади з питань надзвичайних ситуацій за допомогою засобів зв'язку.
Після оголошення евакуації попередьте сусідів про її початок. Надайте допомогу дітям, інвалідам та людям похилого віку. Вони підлягають евакуації в першу чергу.
Перед виходом з будинку вимкніть джерела електро-, водо- і газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть засоби захисту.
Виходьте із зони хімічного зараження в бік, перпендикулярний напрямку вітру та обходьте тунелі, яри, лощини - в низинах може бути висока концентрація НХР.
Вийшовши із зони зараження, зніміть верхній одяг, ретельно вимийте очі, ніс та рот, по можливості прийміть душ.
З прибуттям на нове місце перебування, дізнайтеся у місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування адреси ор­ганізацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому на­селенню.
3.3. Надання першої медичної допомоги при ураженні НХР
Запам'ятайте! Перша медична допомога ураженим НХР в осередку хімічного ураження полягає у захисті органів дихання, видаленні та знезараженні стійких НХР на шкірі, слизових оболон­ках очей, на одязі та негайній евакуації за межі зараженої зони.
При отруєнні хлором винести потерпілого із зони зараження якщо він не дихає, зробити штучне дихання. Шкіру, рот, ніс про­мити 2% розчином питної соди або водою.
При отруєнні аміаком винести потерпілого із зони зараження, шкіру, рот, ніс промити водою. В очі закапати по дві-три краплі 30% альбуциду, в ніс - оливкове масло.
При підозрі на отруєння НХР (найбільш характерними ознака­ми при цьому є: поява відчуття страху, емоційна нестійкість, по­рушення сну, подразнення очей, слизової носа й гортані, почерво­ніння шкіри, блювота, нудота) уникайте будь-яких фізичних на­вантажень, пийте велику кількість рідини (чай, молоко, сік, вода) і негайно зверніться до медичного закладу.
4. Пожежі
4.1. Основні чинники ураження людей при пожежах
До основних чинників ураження людини при пожежах слід віднести:
1.      Отруєння (токсико-димові інгаляції) - виникають внаслідок надходження до організму людини (вдихання, всмоктування через ушкоджені ділянки шкіри та слизові оболонки) продуктів горіння різних речовин і матеріалів. Переважна більшість пожеж відбува­ється всередині приміщень (замкнені простори), де поруч із тради­ційними матеріалами (деревина, гіпсокартон) широко використо­вуються полімерні, що виділяють при термічному розкладанні ви­сокотоксичні речовини (чадний газ, синильна кислота, ціаніди, сполуки хлору тощо).
2.      Термічні ураження (опіки) - ушкодження шкіри та інших тканин, розташованих глибше (підшкірна жирова клітковина, м'язи), дихальних шляхів внаслідок дії високої температури (роз­жарене повітря, різні предмети, рідини тощо).
3.      Механічні травми - виникають внаслідок падіння людей або обвалення конструкцій і різних предметів у приміщеннях, що го­рять. Найтяжчими є черепно-мозкові травми, ушкодження, отри­мані внаслідок стиснення порожнин (грудної, черевної), переломи хребта, а також травми, що ускладнилися кровотечею.
4.  Психічні ураження - психози, особливо за неможливості швидкої евакуації, на об'єктах з масовим перебуванням людей. Цей вид ураження призводить до паніки, яка ускладнює проведен­ня заходів щодо порятунку та евакуації, до механічних травм (ви­кидання з вікон тощо).
У більшості випадків під час пожежі різні чинники ураження діють одночасно, результатом чого є комбінована травма, при якій спостерігається не просто поєднання, а й взаємне підсилення ура-жальної дії. Найпоширенішим видом комбінованої травми є отру­єння у поєднанні з термічними ушкодженнями (опіками). При цьому навіть незначні за площею і глибиною опіки можуть спри­чинити смерть потерпілого, оскільки токсичний вплив продуктів горіння значно підсилює тяжкість термічного ураження.
Невідкладна (перша) допомога надається залежно від виду отриманої потерпілим травми чи ураження.
4.2. Дії при пожежі в приміщенні
Входячи в будь-яке приміщення, постарайтеся запам'ятати свій шлях, звертаючи увагу на розташування основних і запасних ви­ходів.
При виникненні пожежі:
-        зорієнтуйтеся щодо наявної небезпеки й звідки вона над­ходить;
-        повідомте в пожежну охорону за телефоном 01;
-        у початковій стадії розвитку пожежі можна спробувати за­гасити її, використовуючи всі наявні засоби пожежогасіння (вог­негасники, внутрішні пожежні крани, покривадла, пісок, воду то­що). Необхідно пам'ятати, що електроприлади не можна гасити водою. Попередньо треба відключити напругу або перерубати проводи сокирою із сухою дерев'яною ручкою. Якщо всі старання виявилися даремними і вогонь отримав поширення, потрібно тер­міново залишити приміщення (евакуюватися). Йти треба у бік, протилежний пожежі, по не задимленій сходовій клітці до виходу. При задимленості сходових кліток варто щільно закрити двері, що виходять на них, а при утворенні небезпечної концентрації диму й підвищенні температури в приміщенні (кімнаті), переміститися на балкон, захопивши із собою вологу ковдру (килим, іншу щільну тканину), щоб укритися від вогню у випадку його проникнення через дверний і віконний отвори; двері за собою щільно прикрити. Евакуацію потрібно продовжувати по пожежних сходах або через іншу квартиру, якщо там немає вогню, використавши міцно зв'язані простирадла, штори, мотузки або пожежний рукав. Спус­катися треба по одному, підстраховуючи один одного. Подібний самопорятунок пов'язаний з ризиком для життя й припустимий лише тоді, коли немає іншого виходу. Не можна стрибати з вікон (з балконів) верхніх поверхів будинків, бо статистика свідчить, це закінчується смертю або серйозними каліцтвами.
Якщо на вас насувається вогненний вал, не гаючись падайте. Закрийте голову мокрою тканиною, одягом, затримайте дихання.
4.3. Дії щодо рятування потерпілих
Під час рятування потерпілих від пожежі слід дотримуватися таких правил:
-       перед тим, як увійти в приміщення, що горить, накрийтеся мокрою ковдрою, будь-яким одягом чи цупкою тканиною;
-       відкривайте обережно двері в задимлене приміщення, щоб уникнути посилення пожежі від великого притоку свіжого повітря;
-       в сильно задимленому приміщенні рухайтесь пригинаючись;
-       для захисту від чадного газу необхідно дихати через зволо­жену тканину;
-       у першу чергу рятуйте дітей, інвалідів та старих людей;
-       пам'ятайте, що маленькі діти від страху часто ховаються під ліжко, в шафу та забиваються у куток;
-       виходити із осередку пожежі необхідно в той бік, звідки віє вітер;
-       побачивши людину, на якій горить одяг, зваліть її на землю та швидко накиньте будь-яку ковдру чи покривало (бажано зволо­жену) і щільно притисніть до тіла, при необхідності викличте ме­дичну допомогу;
-       якщо загорівся ваш одяг, падайте на землю і перевертайтеся, щоб збити полум'я, ні в якому разі не біжіть - це сприяє більше роздуванню вогню.
При порятунку потерпілих дотримуйтесь заходів безпеки від можливого обвалення й інших небезпек. Після виносу потерпілого надайте йому першу медичну допомогу й відправте до найближчо­го медичного пункту.
4.4. Правила поведінки в осередку пожежі
Якщо ви опинилися у осередку пожежі:
-   не панікуйте та не тікайте від полум'я, що швидко наближа­ється, у протилежний від вогню бік, а долайте крайку вогню противітру, закривили голову і обличчя одягом;
-       з небезпечної зони, до якої наближається полум'я, виходьте швидко, перпендикулярно напряму розповсюдження вогню;
-       якщо втекти від пожежі неможливо, то вийдіть на відкриту місцевість, ввійдіть у водойму або накрийтесь мокрим одягом і дихайте повітрям, що знаходиться низько над поверхнею землі - повітря тут менш задимлене, рот і ніс при цьому прикривайте одя­гом чи шматком будь-якої тканини;
-       гасити полум'я невеликих низових пожеж можна збиваючи його гілками листяних порід дерев, заливаючи водою, закидаючи вологим ґрунтом та затоптуючи ногами. Будьте обережні в місцях горіння високих дерев, вони можуть завалитися та травмувати вас;
-       під час гасіння пожежі не відходьте далеко від доріг та про­сік, не випускайте з уваги інших учасників гасіння пожежі, під­тримуйте з ними зв'язок за допомогою голосу;
-       особливо будьте обережні у місцях торф'яних пожеж, вра­ховуйте що там можуть утворюватися глибокі вирви, тому пересу­вайтеся, по можливості, перевіряючи палицею глибину слою, що вигорів;
-       після виходу з осередку пожежі повідомте місцеву адмініст­рацію та пожежну службу про місце, розміри та характер пожежі.
5. Вибухи
Вибух - це подія, що відбувається раптово (стрімко, миттєво), при якій виникає короткочасний процес перетворення речовини з виділенням великої кількості енергії в обмеженому об'ємі.
Велику небезпеку для життя й здоров'я людей становлять ви­бухи в житлових і громадських будинках, а також у місцях скуп­чення людей. Головна причина цього - нерозумне поводження громадян, насамперед дітей і підлітків. Найбільш часте явище - вибух газу. Останнім часом одержали поширення випадки, пов'язані із застосуванням вибухових речовин у терористичних цілях.
Багато вибухонебезпечних предметів залишилось після війни (авіаційні бомби, снаряди, інженерні і артилерійські міни, гранати, патрони тощо). Цей арсенал поповнюється боєприпасами, які не вибухнули на військових полігонах наших часів. Значну небезпеку становлять сховища боєприпасів Міністерства оборони.
Старі боєприпаси від вологи, тривалого перебування в землі, при взаємодії металу та вибухівки утворюють хімічні сполуки - пікрати, що становлять основну небезпеку (зовні мають вигляд білуватих порошкоподібних наростів). Пікрати вибухають навіть від невеликого тертя, іскри, удару. Тому при виявленні вибухоне­безпечного предмета до нього не можна навіть доторкатися - це дуже небезпечно. Небезпечний не тільки сам вибух (ударна хви­ля), але і його наслідки, які супроводжуються, як правило, обва­ленням конструкцій і споруд.
При безпосередньому впливі ударної хвилі основною причи­ною травм у людей є миттєве підвищення тиску повітря, що сприймається людиною як різкий удар. При цьому можливі ушко­дження внутрішніх органів, розриви кровоносних судин, барабан­них перетинок, струс мозку, різні переломи тощо. Крім того, удар­на хвиля може відкинути людину на значну відстань і заподіяти їй при ударі об землю (або перешкоду) різноманітні ушкодження.
Непрямий вплив ударної хвилі полягає в ураженні людей улам­ками від будинків і споруд, каменями, битим склом і іншими предметами, що розлітаються і захоплюються нею.
Важкість ушкодження людей, що перебувають у момент вибуху в будинках і спорудах, залежить від ступеню їхнього руйнування.
При загрозі вибуху в приміщенні застерігайтеся падіння шту­катурки, арматури, шаф, полиць. Тримаєтеся подалі від вікон, дзер­кал, світильників. Перебуваючи на вулиці, відбіжіть на її середину, площу, пустир, тобто подалі від будинків і споруд, стовпів і ліній електропередачі. Коли вас завчасно сповістили про загрозу вибу­ху, перш ніж покинути житло або робоче місце, відключіть елект­ричний струм, газ. Візьміть необхідні речі й документи.
Якщо у вашій або сусідній квартирі відбувся вибух, і ви знаходитеся у свідомості й у стані рухатися, спробуйте діяти. Зверніть увагу, кому з людей, що перебувають поруч із вами, по­трібна допомога. Якщо працює телефон, повідомте про те, що трапилося, за телефонами «101», «102» і «103». Залишати будинок необхідно тільки у випадку пожежі, що почалося, і при загрозі обвалення конструкцій.
Якщо важким предметом придавило яку-небудь частину тіла, масажуйте її для підтримки циркуляції крові, подавайте сигнали (стукайте по металевих предметах, перекриттях), щоб вас почули й знайшли. Робіть це при зупинці роботи рятувального устаткування (у «хвилини тиші»). Чекайте рятувальників - вас обов'язково знайдуть.
Слід пам'ятати, що найбільш вибухо- і пожежонебезпечними побутовими приладами є телевізори, газові плити, водонагрівальні бачки. їхня експлуатація повинна вестися у суворій відповідності з вимогами інструкцій і правил.
Увага! З появою запаху газу необхідно негайно відключити його подачу й провітрити приміщення; при цьому категорично забороняється включати електричне освітлення, палити, запалю­вати сірники, запальнички, свічки. Щоб уникнути отруєння га­зом, всі мешканці приміщення повинні негайно залишити його, за винятком осіб, які приймають участь в ліквідації ситуації, що виникла.
5.1. Дії при виявленні вибухонебезпечних предметів
Якщо виявлено вибухонебезпечні предмети, слід:
-      обгородити місцезнаходження вибухонебезпечних предметів;
-      нікого не допускати до цього місця, для чого організувати чергування до прибуття представників органів влади;
-      повідомити місцеві органи влади, міліцію, військовий комі­саріат, оперативно-рятувальну службу МНС.
Виявлені вибухонебезпечні предмети знищуються підриванням на місцях або в спеціально відведених місцях відповідно підготов­леними фахівцями.
6. Землетруси
Найбільш небезпечними природними явищами є землетруси, підземні поштовхи у земній корі чи верхній частині мантії, які викликають коливання земної поверхні, спричиняють деформа­цію земної кори. Виникнення землетрусів, особливо з інтенсив­ністю від 6 балів за шкалою Ріхтера і більше, приносять значні руйнування будівель і споруд і велику кількість людських жертв.
Як правило, населення, яке мешкає в сейсмоактивних зонах, знає про можливість виникнення землетрусів і може заздалегідь проводити цілий ряд заходів, які значною мірою можуть зменшити негативні його наслідки.
До таких заходів можна віднести:
-     закріплення шаф, полиць, стелажів, розміщення меблів та­ким чином, щоб у випадку падіння вони не загороджували вихід, не блокували двері, не наносили травми;
-       у квартирі не повинно бути легко займистих або отруйних рідин;
-       спальні місця розміщують на достатній відстані від ве­ликих вікон, скляних перегородок. Над ліжками і диванами не повинно бути важких полиць, масивних картин або інших пред­метів;
-       завчасно створюють запас консервованих харчових продук­тів і питної води, розрахований на перші 3-5 днів. Все це скла­дають у рюкзак або господарську сумку і зберігають на видному місці;
-       аптечку першої допомоги з набором перев'язувальних і лі­карських засобів, особливо тих, які ви приймаєте, документи, гро­ші, електричний ліхтарик, сірники, відро з піском, вогнегасник зберігають постійно під руками;
-       потрібно знати де і як вимикається електроживлення, водо­постачання і газ у квартирі, під'їзді, будинку;
-       заздалегідь готують для тимчасового перебування садовий будиночок, гараж або інше пристосоване приміщення, де створю­ється запас необхідних речей, одягу, взуття, води, продуктів хар­чування, обладнуються спальні місця;
-       репродуктор радіотрансляції повинен бути постійно ввімк­неним, щоб чути інформацію про землетрус, можливість виник­нення якого прогнозується, та інші повідомлення і розпорядження місцевих органів.
Відчувши підземні поштовхи або отримавши сигнал, що спо­віщає про виникнення землетрусу, населення повинне діяти відпо­відно до інформації, що надходить. При цьому надто важливо Не піддатися паніці, своєчасно та ретельно виконувати всі отримані вказівки.
6.1. Дії під час землетрусу
Якщо землетрус виник під час перебування у будинку, най­краще за все протягом перших 20-30 секунд при можливості, вибіг­ти із нього на відкрите місце (у більшості випадків, з моменту, ко­ли починають відчуватися коливання, і до того, як їх сила зросте до 7-8 балів і з'явиться небезпека руйнування будівель, споруд проходить 20-30 сек.). При цьому, не можна користуватись ліф­том - він може зупинитись, а при виході з будинку не можна ство­рювати тисняву в дверях.
Опинившись на вулиці, треба відбігти від будинку або іншої споруди на середину вулиці або до будь-якого іншого вільного від забудови місця, оскільки найчастіше травми та поранення можуть бути нанесені уламками скла, шиферу, черепиці, шмат­ками дахового заліза, дошками, вивісками та іншими предмета­ми. Особливу небезпеку становлять обірвані та обвислі дроти електричної мережі.
Якщо не вдалось вибігти на вулицю, потрібно розкрити вхідні двері квартири і стати в них. Можна сховатись під стіл, у шафу і закрити обличчя рукам, щоб не поранитись битим склом, картина­ми, світильниками. У всіх випадках потрібно остерігатися падіння штукатурки, арматури, плит перекриття, полиць з посудом та ін­ших предметів, триматися подалі від вікон, скляних перегородок тощо. Не варто стрибати у вікно, перебуваючи вище першого поверху.
Найбільш безпечне місце у приміщенні - дверні отвори в капі­тальних несучих стінах, кути утворені капітальними стінами, міс­ця під несучими колонами і балками каркасу будівлі.
Під час перебування в автомобілі, автобусі або іншому транс­порті краще зупинитись і залишатись на місці до закінчення по­штовхів. В автобусі не потрібно бити вікна і кидатися до дверей, створюючи тим самим паніку і можливість травм. Водії автобусів, трамваїв, тролейбусів самі зупинять транспортний засіб і відкри­ють двері.
6.2. Дії після землетрусу
Зусилля усіх людей, які не потерпіли від землетрусу і не мають ушкоджень, повинні бути зосереджені, насамперед, на розшук, вивільнення з-під завалів та наданні першої медичної допомоги потерпілим. Необхідно насамперед потурбуватися про дітей, хворих, вагітних жінок людей літнього віку. Перевірити, чи є по­шкодження ліній електро-, водо- і газопостачання. Категорично заборонено користуватись відкритим вогнем! Спускаючись схо­дами з верхніх поверхів, потрібно бути обережним - можуть бути пошкоджені не тільки сходинки, а й цілі елементи сходових про­льотів. Не можна заходити у напівзруйновані будинки або бути близько біля них. Потрібно бути готовим до повторних поштовхів, вони можуть виникнути через декілька годин, а інколи і діб. Як правило, повторні поштовхи дещо слабші за перші.
7. Селі, зсуви
Для визначення характеру поведінки та дій населення у разі се­левих потоків і зсувів важливе значення має своєчасне виявлення і врахування ознак наближення самого лиха.
Здебільшого населення про небезпеку селевого потоку може бути попереджене лише за десятки хвилин, рідше за 1-2 год. Про наближення селевого потоку можна дізнатися за характерним зву­ком валунів та уламків каміння, що перекочуються і б'ють один одного. Цей звук нагадує гуркіт потягу, який наближається на ве­ликій швидкості.
Про початок зсуву свідчать такі ознаки:
-        поява шпарин на стінах будинків;
-        розриви на дорогах, берегових укріпленнях і набережних;
-        випинання землі;
-        зміщення підвалин різних висотних конструкцій та дерев. Головними причинами травмування та загибелі людей у разі
селевих потоків і зсувів є:
-    завалення людей ґрунтом, камінням, деревами;
-       нанесення травм предметами, що падають, камінням, дере­вами;
-       завалення людей у зруйнованих будинках обваленими конс­трукціями;
-       віднесення людей бурхливими потоками води, селевої маси.
Населення, яке мешкає у районах, де бувають зсуви, не повин­но допускати витоку води з кранів, пошкодження труб водогонів або водопровідних колонок, своєчасно улаштовувати водопровідні стоки у разі накопичення поверхневих вод.
Якщо є загроза селевого потоку або зсуву, то за наявності часу, населення евакуюється з небезпечних районів у безпечні зони. За необхідності й можливості вивозяться матеріальні цінності, про­водиться відгін сільськогосподарських тварин.
7.1. Дії при загрозі селей, зсувів
Після оповіщення про наближення селевого потоку або про по­чаток зсуву, а також за наявності перших ознак їх початку слід:
-       якнайшвидше залишити приміщення;
-       попередити про загрозу оточуючих;
-       перебратися у безпечне місце;
-       залишаючи приміщення, треба погасити вогонь у печі, пере­крити газові крани, вимкнути світло, електроприлади;
-       підготувати жердини, канати, вірьовки для рятування людей, захоплених селевим потоком.
8. Урагани (буревії, смерчі)
Урагани, буревії, смерчі за своєю руйнівною силою можуть зрівня­тись із землетрусами. Фактори їх небезпеки: травмування, а інколи і загибель людей; руйнування інженерних споруд та систем життєзабез­печення, доріг та мостів, промислових і житлових будівель, особливо їх верхніх поверхів і дахів; перекидання телеграфних стовпів, вири­вання дерев та утворення завалів; знищення садів та посівів на полях.
Сильні вітри, як правило, супроводжуються зливами, що при­зводять до затоплень місцевості.
Урагани, бурі, смерчі синоптики відносять до надзвичайних подій із помірною швидкістю поширення, тому частіше всього вдається оголосити штормове попередження.
8.1. Дії при штормовому попередженні
При отриманні штормового попередження:
-       уважно слухайте подальшу інформацію по телевізору та ра­діоприймачу про метеоситуацію (час, напрямок руху та силу віт­ру), рекомендації про порядок дій;
-       підготуйтесь до відключення електромережі, закрийте газові крани, загасіть вогонь у грубах;
-       обріжте сухі гілки і дерева, що можуть завдати шкоди ва­шому житлу, машину поставте у гараж;
-       щільно зачиніть вікна, двері, горищні люки і вентиляційні отвори;
-       навчіть дітей, як діяти під час стихійного лиха. Не відправ­ляйте їх у такі дні у дитячий садок та школу;
-       перейдіть у більш стійку капітальну будівлю, сховайтеся в підвалі або віддаленому від дерев і будинків погребі;
-       худобу поставте у капітальному хліві, двері та ворота міцно зачиніть;
-       якщо ви у човні та отримали штормове попередження або бачите наближення поганої погоди, негайно пливіть до берега;
-      великі вікна і вітрини забийте дошками. Віконне скло за­клейте смугами паперу або тканини, по можливості, захистіть ві­конницями або щитами;
-      з дахів, балконів, лоджій, шаф необхідно прибрати предме­ти, які при падінні можуть травмувати людей;
-      потрібно створити невеликі запаси води, харчових продук­тів, перев'язувальних і лікарських засобів.
8.2. Дії під час стихійного лиха
Під час стихійного лиха:
-      зберігайте спокій, уникайте паніки, дійте свідомо, утримуйте інших від нераціональних дій, при необхідності надайте допомогу інвалідам, дітям, людям похилого віку;
-      загасіть вогонь у грубах, відключіть системи електро- та га­зопостачання;
-      перейдіть у безпечне місце. Сховайтеся у внутрішніх примі­щеннях - коридорі, ванній кімнаті, коморі або у підвалі. Ввімкніть приймач, щоб отримувати інформацію;
-      не користуйтеся ліфтами. Електромережу можуть раптово вимкнути;
-      якщо лихо застало вас на вулиці, обминайте хиткі будівлі та будинки з хитким дахом. По можливості заховайтеся в підвал най­ближчого будинку;
-      якщо ви на відкритій місцевості, притисніться до землі на дні будь-якого заглиблення (яру, канави, кювету), захищаючи го­лову одягом чи гілками дерев;
-      уникайте різноманітних споруд підвищеного ризику, мостів, естакад, трубопроводів, ліній електропередач, водойм, потенційно небезпечних промислових об'єктів та дерев;
-      якщо ви їдете автомобілем, зупиніться. Не ховайтеся у ньо­му, а виходьте і швидко ховайтеся у міцній будівлі або на дні будь-якого заглиблення.
8.3. Дії після стихійного лиха
Після стихійного лиха:
-   зберігайте спокій, заспокойте дітей та тих, хто отримав пси­хічну травму в результаті лиха, оцініть ситуацію. Допоможіть, по можливості, постраждалим, викличте медичну допомогу тим, хто її потребує;
-   не можна виходити на вулицю відразу після ослаблення віт­ру, тому що через декілька хвилин пориви вітру можуть повтори­тися;
-     переконайтеся, що ваше житло не отримало ушкоджень. Пе­ревірте зовнішнім оглядом стан мереж електро-, газо- та водопо­стачання;
-     не користуйтеся відкритим вогнем, освітленням, нагріваль­ними приладами, газовими плитами і не вмикайте їх до того часу, доки не будете впевнені, що немає витоку газу;
-     будьте дуже обережні, виходячи з будинку. Остерігайтеся: частин конструкцій та предметів, які нависають на будівлях; обі­рваних дротів від ліній електромереж; розбитого скла та інших джерел небезпеки;
-     не відвідуйте зони руйнувань, якщо там не потрібна ваша допомога.

9. Повені
Повені - досить часте явище в Україні. Катастрофічне затоп­лення населених пунктів бурхливим підйомом рівня води, навіть в невеликих річках, виникає в результаті швидкого танення снігу, утворення льодових запруд, тривалих дощів.
Під час повеней створюється реальна загроза життю та здо­ров'ю людей, тварин, руйнування споруд і комунікацій, гинуть посіви та матеріальні цінності. Особливу небезпеку становлять руйнування гребель великих водосховищ та інших гідроспоруд, у результаті чого виникають катастрофічні затоплення.
Велике значення під час повеней має своєчасне прогнозування, оповіщення населення та евакуація його з районів імовірного за­топлення.
9.1. Дії після попередження про можливість повені
Після попередження про можливість повені:
-      уважно слухайте подальшу інформацію про НС та інструкції про порядок дій, не користуйтеся без потреби телефоном, щоб він був вільним для зв'язку з вами;
-      зберігайте спокій, попередьте сусідів;
-       зберіть документи, одяг, найбільш необхідні речі, запас про­дуктів харчування на декілька днів, медикаменти. Складіть все це у валізу. Документи зберігайте у водонепроникному пакеті;
-       від'єднайте всі споживачі електричного струму від електро­мережі, перекрийте воду, вимкніть газ;
-       перенесіть більш цінні речі та продовольство на верхні по­верхи або підніміть на верхні полиці;
-       необхідно привести у належну готовність плавзасоби. За їх відсутності слід узяти участь у виготовленні найпростіших таких засобів із матеріалів, які є під рукою: колод, дошок, автомобільних камер, бочок тощо;
-       переженіть худобу, яка є у вашому господарстві, на підви­щену місцевість.
При загрозі катастрофічного затоплення проводиться евакуація населення.
Громадяни, які підлягають евакуації, повинні прибути згідно з указаним часом на місце збору і мати особисті документи, речі першої необхідності, невеликий запас продуктів харчування та питної води.
Евакуація проводиться, зазвичай, у найближчі населені пункти, що перебувають поза зоною затоплення. Евакуйованих розташо­вують у громадських будівлях, а також у помешканнях жителів цього населеного пункту.
Окремі групи людей через певні обставини, що склалися, мо­жуть залишитися на затопленій території. У такому випадку, на­самперед, необхідно:
-       переміститися у безпечне місце (це можуть бути верхні поверхи будівель та споруд) і дотримуватися таких правил без­пеки:
-       не вживати продукти харчування, які забруднені повеневою водою;
-       пити воду тільки після її кип'ятіння;
-       не користуватися електроприладами, що намокли;
-       перебуваючи у воді або у своєму приміщенні, не торкатися до електричних дротів та включених у електромережу приладів;
-       обмежити пересування у затопленому місці;
-       у разі необхідності пересування і відсутності плавзасобів пливти слід не проти течії, а під кутом до неї, остерігаючись пред­метів, що плавають або затоплені.

9.2. Дії під час повені

Перш ніж покинути дім, необхідно переконатися, що газ і елек­троенергія вимкнені. З собою потрібно взяти документи, гроші, найнеобхідніші речі, невеликий запас харчових продуктів і води. Затоплені місця глибиною до 1 м можна переходити вбрід, від 0,6 до 1,2 м - переправлятись на автомобілях з переднім і заднім при­водом, на тракторах. Переправу можна організувати за допомогою човнів та інших плаваючих засобів, або підручних засобів - зазда­легідь приготовлених плотів.
При перебуванні під час повені у полі, лісі необхідно виходити на підвищені місця. Якщо такої можливості немає, потрібно зала­зити на дерево, використовувати всі предмети, здатні утримувати людину на воді - дошки, дерев'яні двері, бочки тощо.
Під час повені найважливіший обов'язок усіх громадян - на­дання допомоги та рятування потопаючих.
9.3. Дії в зоні раптового затоплення
Якщо ви опинилися в зоні раптового затоплення:
-       зберігайте спокій, уникайте паніки, утримуйте від неї ото­чуючих;
-       швидко зберіть необхідні документи, цінності, ліки, продук­ти та інші необхідні речі;
-       надайте допомогу дітям, інвалідам та людям похилого віку;
-       по можливості негайно залишіть зону затоплення;
-       перед виходом з будинку вимкніть електро- та газопоста­чання, загасіть вогонь у грубах;
-       відчиніть хлів - дайте худобі можливість рятуватися;
-       підніміться на верхні поверхи. Якщо будинок одноповерхо­вий - займіть горішні приміщення;
-       до прибуття допомоги залишайтеся на верхніх поверхах, да­хах, деревах чи інших підвищеннях, сигналізуйте рятівникам, щоб вони мали змогу швидко вас знайти;
-       перевірте, чи немає поблизу постраждалих, надайте їм, по можливості, допомогу;
-       потрапивши у воду, зніміть з себе важкий одяг і взуття, від­шукайте поблизу предмети, якими можна скористатися, щоб за­лишитися на плаву до одержання допомоги.
Не переповнюйте рятувальні засоби (катери, човни, плоти та інше).

9.4. Дії після повені

Дії після повені зводяться до такого:
-       переконайтеся, що ваше житло не отримало внаслідок пове­ні ніяких ушкоджень та не загрожує заваленням (відсутні прова­лини в будинку і навколо нього, не розбите скло, немає небезпеч­них уламків та сміття);
-       не користуйтесь електромережею до повного висихання будинку;
-       обов'язково кип'ятіть питну воду, особливо з джерел водо­постачання, які були підтоплені;
-       просушіть будинок, проведіть ретельне очищення та дезін­фекцію забрудненого посуду і домашніх речей та прилеглої до будинку території;
-       здійснюйте осушення затоплених підвальних приміщень по­етапно, з розрахунку 1/3 об'єму води на добу;
-       заборонено вживати продукти, які були підтоплені водою під час повені. Позбавтеся від них та від консервації, що була за­топлена водою і отримала ушкодження.
Все майно, що було затопленим, підлягає дезінфекції.
Дізнайтеся у місцевих органах державної влади та місцевого самоврядування адреси організацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.
Увага! У будь-яких екстремальних ситуаціях будьте обереж­ними. При наданні допомоги потерпілим керуйтеся здоровим глуздом, не наражаючи своє життя на не­безпеку.
10. Санітарно-епідемічна ситуація при НС
На територіях, які постраждали від наслідків НС можливе різке погіршення санітарно-епідемічної ситуації.
Найбільш імовірне ускладнення санітарно-епідемічної ситуації характерно для територій, які постраждали від НС природного ха­рактеру і, як правило, довготривалих. Це обумовлено цілим рядом обставин, які можуть призвести до погіршення епідемічної ситуації.
До обставин, які можуть впливати на поширення інфекційних хвороб слід віднести:
-   руйнування на об'єктах життєзабезпечення (житлового господарства, джерел водопостачання та водовідведення, об'єктів ко­мунальної теплоенергетики, комунального газопостачання, енер­гопостачання);
-       суттєвого погіршення санітарно-гігієнічного стану території;
-       можливості утворення вторинних осередків ураження за ра­хунок руйнування підприємств різноманітного профілю;
-       наявності непохованих трупів людей, тварин, гниття продук­тів тваринного і рослинного походження;
-       масового розмноження гризунів, виникнення серед них епі-зоотій та активізації природних осередків інфекційних хвороб;
-       інтенсивної міграції організованих та неорганізованих мас населення та його скупченості;
-       зниження імунітету до інфекційних хвороб унаслідок суттє­вого погіршення матеріально побутових умов життя, його рівня, можливості виникнення захворювань та уражень неінфекційного походження, стресових станів, переохолодження організму та ін­ших чинників;
-       можливої затримки у виявленні, ізоляції та госпіталізації ін­фекційних хворих і носіїв, які не звертаються за медичною допо­могою, а тому є постійними джерелами поширення інфекції;
-       виведення з ладу діючих або зниження активної діяльності санітарно-протиепідемічних та лікувально-профілактичних закла­дів у зонах НС.
Слід мати на увазі, що на інтенсивність процесу виникнення та поширення інфекційних хвороб суттєво впливає комунально-побутовий устрій та санітарно-гігієнічні умови життя у зонах НС і місцях розміщення евакуйованого населення. Крім того, інфекцій­ні хвороби можуть заносити і хворі рятувальники та будівельники.
10.1. Інфекційні хвороби
Зазначимо, що фундаментом епідемічного процесу інфекцій­них хвороб є:
1. Існування джерела збудника інфекції. Джерелом збудника інфекційної хвороби є людина або тварина, заражені збудниками інфекційної хвороби.
2.   Фактор передачі інфекції. До факторів передачі інфекції на­лежать: забруднені збудниками інфекційних хвороб об'єкти се­редовища життєдіяльності людини (повітря, ґрунт, вода, харчові продукти, продовольча сировина, кров та інші біологічні препарати, медичні інструменти, предмети побуту тощо), а також заражені збудниками інфекційних хвороб живі організми, за участю яких відбувається перенесення збудників інфекційних хвороб від дже­рела інфекції до інших осіб.
3. Сприятливість населення до даної інфекції.
При виключенні хоч одного з цих чинників епідемічний процес припиняється. На цьому законі базуються профілактичні та проти­епідемічні заходи всіх інфекційних хвороб.
Наприклад, із заходів, спрямованих на джерело збудника є один із найдавніших заходів боротьби з епідеміями - ізоляція хво­рого. Шляхом проведення обов'язкових профілактичних щеплень, досягається несприятливість до захворювання населення такими інфекційними хворобами як: дифтерії, кашлюка, кору, поліомієлі­ту, правця, туберкульозу та інші заходи.
Більш детально розглянемо лише заходи щодо запобігання по­ширенню епідемій та спалахів інфекційних хвороб шляхом вста­новлення карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів.
10.1.1. Карантин
Карантин встановлюється та відміняється КМ України за по­данням головного державного санітарного лікаря України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відмі­ну, негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення ка­рантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визнача­ються межі території карантину, затверджуються необхідні профі­лактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епі­демії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни до умов їх виробничої та іншої діяльності. До відміни карантину його тери­торію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму та своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які при необхідності можуть:
-      встановлювати особливий режим в’їзду на територію каран­тину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необ­хідності - проводити санітарний огляд речей, багажу, транспорт­них засобів та вантажів;
-      створювати на в'їздах і виїздах із території карантину конт­рольно-пропускні пункти.
У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють на території каран­тину спеціалізовані заклади охорони здоров'я з особливим проти­епідемічним режимом - спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсер­ватори, використовуючи для цього приміщення закладів охорони здоров'я, оздоровчих, навчальних закладів тощо. Обов'язковій гос­піталізації у спеціалізовані лікарні підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симп­томами таких хвороб. Особи, які, перебуваючи на території каран­тину, мали достовірно встановлені контакти з хворим на особливо небезпечну інфекційну хворобу, підлягають госпіталізації в ізоля­тор. Особам, які виявили бажання залишити територію карантину до його відміни, необхідно обов'язково протягом інкубаційного періоду відповідної хвороби перебувати в обсерваторі під медич­ним наглядом і пройти необхідні обстеження. Після закінчення терміну перебування в обсерваторі з урахуванням результатів ме­дичного нагляду та обстежень їм видається довідка, що дає право на виїзд за межі території карантину.
10.1.2. Обмежувальні протиепідемічні заходи
Обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поши­ренням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види гос­подарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб. Види і тривалість обмежувальних протиепі­демічних заходів встановлюються залежно від особливостей пере­бігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, установи державної санітарно-епідеміологічної служби та заклади охорони здоров'я зобов'язані періодично повідомляти населення через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію та здійс­нювані протиепідемічні заходи.
За відмову у наданні інформації, умисне перекручення або приховування об'єктивних даних про захворювання населення на інфекційні хвороби посадові особи органів, установ та закладів, несуть відповідальність згідно із законом.
Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, зобов'язані:
-       вживати рекомендованих медичними працівниками заходів для запобігання поширенню інфекційних хвороб;
-       виконувати вимоги та рекомендації медичних працівників щодо порядку та умов лікування, додержуватися режиму роботи закладів охорони здоров'я та наукових установ, у яких вони лікуються; прохо­дити у встановлені строки необхідні медичні огляди та обстеження.
Хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби та бактеріоносії збудників цих хвороб повинні бути попереджені про відповідальність за недотримання санітарно-протиепідемічних правил і норм та зараження інших осіб.
11. Загальні принципи надання першої медичної допомоги
Перша медична допомога - це оперативна допомога потерпі­лому при отриманні ушкодження або раптовому приступі захво­рювання, яка надається переважно в порядку само- та взаємодопо­моги і надається доти, доки не буде можливим одержання більш кваліфікованого медичного втручання.
Оптимальний термін надання першої медичної допомоги - до 30 хв. після отримання ушкодження. При зупинці дихання цей час скорочується до 5-10 хвилин.
Існує чотири основних правила надання першої медичної до­помоги потерпілим в умовах надзвичайних, несприятливих побу­тових та нестандартних ситуаціях:
-       огляд місця події;
-       первинний огляд постраждалого;
-       виклик «швидкої медичної допомоги»;
-       вторинний огляд потерпілого.

11.1. Огляд місця події
При огляді місця події зверніть увагу на те, що може загрожу­вати життю постраждалого, вашій безпеці й безпеці оточуючих. Це перш за все: оголені електричні проводи, падіння уламків, інтен­сивний дорожній рух, пожежа, дим, шкідливі випари, несприятли­ві погодні умови, глибина водойми і багато чого іншого. Якщо вам загрожує будь-яка небезпека, не наближайтеся до потерпілого. Не­гайно викличте «швидку медичну допомогу» або «оперативну - рятувальну службу».
Намагайтеся визначити характер події. Зверніть увагу на дета­лі, які могли б вам підказати характер отриманих ушкоджень. Во­ни особливо важливі, якщо потерпілий перебуває без свідомості. З'ясуйте чи нема на місці події інших потерпілих.
Наблизившись до потерпілого, намагайтеся заспокоїти його. Знаходьтеся на рівні його очей, розмовляйте спокійно, запитайте: «Хто Ви?», запропонуйте йому допомогу, проінформуйте про те, що збираєтеся робити. Перш ніж приступати до надання першої медичної допомоги, по можливості, отримайте на це дозвіл потер­пілого.
11.2. Первинний огляд потерпілого
У процесі первинного огляду визначаються ознаки клінічної смерті.
Як відомо, процес умирання людини має деяку тривалість, що обмежується 5-7 хвилинами. Це час так званої клінічної смерті, коли процеси, що відбуваються в організмі, зворотні й людині мож­на допомогти.
Лікарі виділяють чотири ознаки клінічної смерті, які дуже про­сто визначаються, причому для цього не потрібно мати спеціаль­них знань, це насамперед:
1.  Відсутність свідомості (будь-яка людина, що у стані говори­ти або видати звук, перебуває у свідомості).
2.         Відсутність дихання (відсутність рухів грудної клітки та руху повітря через ніс і рот).
3.         Відсутність реакції зіниці на світло.
4.         Відсутність пульсу на сонних артеріях.
Визначення ознак дихання. Якщо потерпілий знаходиться у не­свідомому стані, зверніть увагу на груди, які при диханні повинні підніматися й опускатися. Для цього покладіть свою руку на груди потерпілого й візуально спостерігайте за рухами грудної клітки.
Визначення пульсу. Намацайте сонну артерію на його шиї з бо­ку, що перебуває ближче до вас. Для виявлення сонної артерії знайдіть «адамове яблуко» (кадик) і зруште пальці (вказівний, се­редній й безіменний) у поглиблення між трахеєю й довгою бічною лінією шиї. При вповільненому або слабкому серцебитті пульс бу­ває важко визначити, тому пальці треба приклади до шкіри з дуже-дуже слабким тиском. Якщо вам не вдалося намацати пульс із першого разу, повторіть знову з кадика, пересуваючи пальці на бічну поверхню шиї.
Зазначені визначення слід робити дуже швидко, затративши на все це не більше 10-15 секунд.
11.2.1. Реанімаційні заходи
Реанімаційні заходи проводяться за наявності ознак клінічної смерті, насамперед, відсутності дихання й припиненні серцевої діяльності (за показниками відсутності пульсу), вони спрямовані на відновлення цих важливих функцій організму і включають у себе проведення непрямого масажу серця та штучної вентиляції легенів. Якщо ці заходи розпочаті в першу хвилину, ймовірність виживання постраждалого становить більше 90%, через 3 хв.- не більше 50%.
11.2.1.1. Штучна вентиляція легенів (штучне дихання)
Виконується у двох випадках: коли відсутнє серцебиття й ди­хання, тобто людина перебуває в стані клінічної смерті, а також то­ді, коли збережене серцебиття, а самостійне дихання відсутнє, або частота дихальних рухів не перевищує 10 разів у хвилину. Прово­диться шляхом дихання «ротом до рота» чи «ротом до носа».
Пам'ятайте! Перш ніж проводити штучну вентиляцію леге­нів у потерпілого, який перебуває без свідомості, необхідно пе­реконатися в прохідності його дихальних шляхів. Для цього за­киньте його голову трохи назад і підніміть підборіддя. При цьому язик перестає закривати задню частину горла, пропускаючи повіт­ря в легені. Якщо в його дихальні шляхи потрапили сторонні предмети, їх слід видалити - вказівними і середніми пальцями, які перед цим обертають чистою носовою хусткою або марлею, швидко очищають ротову порожнину від сторонніх предметів -крові, слизу і т. п.
Увага! Перед тим, як закинути голову постраждалого, необхід­но обов'язково з'ясувати можливість ушкодження в нього шийно­го відділу хребта, шляхом дуже обережного прощупування паль­цями шийного відділу хребта.
При виконанні штучної вентиляції легенів слід переконатися, що грудна клітка потерпілого на ваш видих в його легені реагує, робить рух - піднімається. Якщо цього не відбувається, дихальні шляхи непрохідні й повітря в легені потерпілого не надходить, отже, всі зусилля будуть марні. У цьому випадку потрібне повтор­не очищення дихальних шляхів потерпілого і зміна положення його голови.
11.2.1.2. Непрямий масаж серця
Увага! Перед тим, як приступити до непрямого масажу серця потерпілого, необхідно переконатися у відсутності у нього ушко­дження хребта.
Непрямий масаж серця (прямий масаж роблять хірурги, що оперують на відкритому серці) починають відразу ж після визна­чення ознак клінічної смерті або зупинки серця.
Техніка непрямого масажу серця:
-          покласти постраждалого на тверду поверхню й стати на коліна з лівого від нього боку. У якості рівної й твердої поверхні можуть бути використані стіл, стільці, підлога або будь-які інші підходящі предмети (дошки, двері, зняті з петель тощо). Виконан­ня цієї умови обов'язкове, тому що непрямий масаж серця полягає у тому, щоб через грудну клітку здавити серце, розташоване між грудиною (центральна частина грудної клітки) і хребтом. При цьому кров із шлуночків серця видавлюється в аорту й артерії, а після припинення тиску знову заповнює серце через вени;
-          на місце проекції серця на грудині покласти долоню однієї руки, а зверху іншу долоню (долоні одна на другій), пальці трима­ти піднятими, великі пальці повинні дивитися в різні сторони;
-          давити на грудину необхідно тільки прямими руками, при цьому використовуючи масу тіла (плечового поясу, спини й верх­ньої половини тулуба). При проведенні непрямого масажу серця у дитини можна використовувати одну руку, а в немовляти - один великий палець;
-          долоні не повинні відриватися від грудини постраждалого, і кожний наступний рух необхідно робити тільки після того, як груд­на клітка повернеться у вихідне положення;
-          ритмічні натискання на грудну клітку необхідно робити з такою силою, щоб грудна клітка здавлювалася в дорослої людини на 5 см, у підлітка - на 3 см, в однорічної дитини - на 1 см;
-          ритм натискань на грудну клітку повинен відповідати час­тоті серцевих скорочень у стані спокою, приблизно 1 раз у сек.; кожне правильно виконане натискання на грудину відповідає од­ному серцевому скороченню;
-          мінімальний час проведення непрямого масажу серця, на­віть при відсутності ознак його ефективності, повинен бути менше 15-20 хвилин.
Ефективність непрямого масажу серця у сполученні зі штучною вентиляцією легенів може спостерігатися вже через 1-2 хв.:
-    шкіра потерпілого поступово набуває нормального кольору;
-    з'являється реакція зіниць на світло (вони звужуються);
-    визначається пульсація на сонній артерії.
11.2.1.3. Ефективність реанімаційних заходів
Ефективність реанімаційних заходів залежить не тільки від точ­ності виконання техніки непрямого масажу серця й штучної вен­тиляції легенів, але й від їхнього співвідношення у процесі дій. Якщо ви проводите реанімацію один, то треба робити приблизно 60 натискань у хвилину. На кожні 10 натискань на грудину прово­дять два видихи (для дітей дошкільного віку інтенсивність натис­кань при штучній вентиляції легенів повинна бути 100 разів на хв.; на кожні п'ять натиснень робити вдих).
Звичайно краще проводити реанімацію вдвох або втрьох. При цьому на п'ять надавлювань - роблять один вдих, а один з учасни­ків створює досить сильний тиск на живіт потерпілого, так як при цьому із кровообігу виключається значний обсяг крові (малий таз і нижні кінцівки) і створюються кращі умови для повноцінного кро­вопостачання головного мозку.
Якщо в результаті проведення реанімаційних заходів у потер­пілого стали визначатися дихання і пульс, не залишайте його ле­жати на спині, за винятком травми шиї або спини, переверніть по­терпілого на бік, щоб його дихальні шляхи були відкриті. У цьому положенні язик не закриває дихальні шляхи. Крім того, у цій позі блювотні маси, виділення й кров можуть вільно виходити з рото­вої порожнини, не закриваючи дихальних шляхів.
11.3. Виклик «швидкої медичної допомоги»
«Швидка медична допомога» повинна викликатися за будь-якої ситуації. Особливо у випадках:
-      несвідомого стану або проблем з диханням (утруднене ди­хання або його відсутність);
-      болі, що не припиняються, або відчуття тиску в грудях;
-      відсутності пульсу;
-      сильної кровотечі;
-      сильного болю в животі;
-      блювоти із кров'ю або кров'янистими виділеннями (із сечею, мокротинням тощо);
-      отруєння;
-      судом;
-      сильному головному болю або невиразній мові;
-      травмі голови, шиї або спини;
-      імовірності перелому кісток;
-      раптово виниклих порушеннях руху.
При виклику «швидкої медичної допомоги» слід повідомити диспетчеру наступну інформацію:
-      точне знаходження місця події, її адресу або місце розташу­вання;
-      назву населеного пункту або найближчих пересічних вулиць (перехресть або доріг);
-      орієнтири;
-      свої прізвище, ім'я, по батькові;
-      що відбулося (ДТП, пожежа тощо);
-      число потерпілих;
-      характер ушкоджень (болі в грудині, утруднене дихання, відсутність пульсу, кровотеча тощо).
Перебуваючи один на один з постраждалим, гучним голосом покличте на допомогу. Лемент може привернути увагу перехожих, які могли б викликати «швидку медичну допомогу». Якщо ніхто на це не відгукується, постарайтеся самі якнайшвидше викликати «швидку медичну допомогу».

11.4. Вторинний огляд потерпілого
Після виклику «швидкої медичної допомоги» і впевненості у тому, що стан постраждалого не загрожує його життю, переходять до проведення вторинного огляду. Знову спитайте потерпілого й присутніх про те, що трапилося. Перевірте в нього ознаки життя й проведіть загальний огляд.
Нагадаємо, до ознак життя належать:
-          наявність пульсу;
-          реакція зіниць на світло;
-          рівень свідомості.
Важливість вторинного огляду полягає у виявленні проблем, які не представляють загрози життю постраждалого безпосеред­ньо, але можуть мати серйозні наслідки, якщо їх залишити без ува­ги й надання першої медичної допомоги.
По завершенні вторинного огляду потерпілого й надання, якщо потрібно, першої медичної допомоги, продовжуйте спостерігати за ознаками життя аж до прибуття «швидкої медичної допомоги».
11.5. Способи транспортування потерпілих
Транспортування - один із важливих елементів надання першої медичної допомоги.
Вибір способів і засобів транспортування залежить від конкрет­них умов, а саме:
-       стану постраждалого;
-       характеру травми або захворювання;
-       наявності спеціальних і підручних засобів евакуації та від­стані транспортування.
Транспортування потерпілого можуть здійснювати один або кілька людей вручну або з використанням спеціальних пристосу­вань і підручних засобів. Коли немає підручних засобів і часу для їхнього виготовлення, одна людина може нести потерпілого на руках, спині й плечі.
У ряді випадків, за відсутності помічників, на короткі відстані застосовується транспортування волоком (на брезенті, плащ-палат-ці, за допомогою підручного засобу, за руки, за ноги, за одяг).
Для перенесення потерпілого в лікувальну установу або до транспортного засобу використовують стандартні медичні ноші або їхню імпровізацію з підручних матеріалів (щит, східці, намет, плащ, ковдра).
Під час транспортування потерпілий повинен перебувати в по­ложенні, що відповідає його травмі (захворюванню). Основними з яких є такі:
1. На спині - у випадках:
-      струс головного мозку;
-      травми передньої частини голови й лиця;
-      ушкодження хребта;
-      переломи кісток тазу й нижніх кінцівок, шоковий стан;
-      травми органів черевної порожнини;
-      травми грудей;
-      гострі хірургічні захворювання (апендицит, проривна вираз­ка, защемлена грижа);
-      ампутація нижніх кінцівок з валиком під травмованою ногою.
2. На животі - у випадках:
-      травми спини, сідниць, тильної поверхні ніг;
-      травми потиличної частини голови.
3. Сидячи - у випадках:
-      травми ока, дихальних шляхів;
-      травми верхніх кінцівок;
-      забиті місця, порізи, садна;
-      травми плечового поясу;
-      ампутована верхня кінцівка з піднятою вверх рукою.
4. У деяких випадках, наприклад, травми шиї - напівсидяче по­ложення зі схиленою на груди головою.
У холодну пору року варто вжити заходів для попередження охолодження потерпілого. Особливо це стосується потерпілих, які знаходяться в несвідомому стані, з накладеними кровоспинними джгутами й із відмороженнями. При транспортуванні треба по­стійно стежити за диханням, пульсом і поводженням потерпілого і за необхідності надавати йому медичну допомогу.
11.6. Табельні засоби надання першої медичної допомоги
До табельних засобів надання першої медичної допомоги на­лежать:
-      перев'язувальний матеріал (бинти, перев'язувальні пакети, медичні великі і малі стерильні пов'язки і серветки, вата тощо);
-      кровоспинні джгути;
-      іммобілізаційні шини.
Як підручні засоби надання першої медичної допомоги можуть використовуватися для накладання пов'язок - чисте простирадло, сорочка, тканина (не кольорова); для зупинки кровотечі - ремінь чи пояс, закручення з тканини; при переломах - фанера, дошки, палки тощо.
11.7. Пов'язка
Пов'язкою є перев'язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов'язки на рану називається перев'язкою.
Як перев'язувальний матеріал застосовується: марля, вата, ліг­нін, косинка. Перев'язувальний матеріал повинен бути гігроско­пічним - добре всмоктувати з рани кров і гній, швидко після пран­ня висихати, легко стерилізуватися.
Основними призначеннями пов'язки є захист рани від забруд­нення і зупинка кровотечі з неї.
Пов'язка складається із двох частин: внутрішньої, дотичної до рани, і зовнішньої, закріпляючої й утримуючої пов'язки на рані. Внутрішня частина пов'язки повинна бути стерильною.
11.7.1. Загальні правила накладання пов'язок
Загальні правила накладання пов'язок зводяться до такого:
-      при накладанні пов'язки необхідно стояти обличчям до по­терпілого, для того щоб бачити його стан; якщо пов'язка дуже ту­га, треба послабити її або припинити бинтування;
-      частина тіла, яка фіксується бинтом (найчастіше це рука чи нога), повинна знаходитися в зручному положенні, щоб м'язи були розслаблені й біль під час бинтування буде меншою;
-      бинт треба тримати в правій руці, а кінчик його у лівій; бин­тують зліва направо щодо потерпілого і знизу доверху;
-      бинт повинен наче котитися по поверхні, яка бинтується, не віддаляючись від неї далеко;
-      будь-яку пов'язку починають із фіксуючих ходів, тобто пер­ший оберт (тур) треба обов'язково закріпити, загнувши кінчик бинта й зафіксувати його другим туром;
-      наступний тур бинта накладають на половину попереднього, завдяки чому виходить подвійний шар пов'язки;
-      пов'язку необхідно робити двома руками одночасно (права рука розгортає основу бинта, ліва поправляє бинт, розриває затя­гування);
-      починають і закінчують пов'язку на вузькій частині тіла на здоровому, неушкодженому місці;
-      після накладення плоского бинта накладають трубчастий відповідного номера;
-      при значному ушкодженні верхньої кінцівки її необхідно підв'язати на косинці.
Верхній одяг залежно від характеру рани, погодних і місцевих умов знімають або розрізають. Спочатку знімають одяг зі здорової частини тіла, потім - з ураженої. У холодну пору року, щоб уник­нути охолодження, а також в екстремальних випадках, коли потер­пілий знаходиться у важкому стані, одяг в ділянці рани розрізають. Не можна відривати від рани прилиплий одяг, його треба обереж­но обстригти ножицями й потім накласти пов'язку. Надягають знятий одяг у зворотному порядку, тобто спочатку на уражену, а потім на здорову частини тіла.
Пов'язку накладають при пораненнях, забитих місцях, розтяг­неннях, розривах, переломах кісток, вивихах. Види пов'язок зале­жать від ушкодженої ділянки тіла людини - голова, грудна клітка, живіт, таз, рука чи нога. Особливий вид пов'язки використовують при проникаючому пораненні грудної клітки. Ця пов'язка дуже щільна, і накладають її так, щоб повітря при вдиханні не попадало через рану в грудну клітку. При розтягненні зв'язок, захворюванні вен застосовують еластичні пов'язки. Вони дають можливість за­безпечити не тільки фіксацію ушкодженої частини тіла, але й за­безпечують деяку м'якість (рухливість).
Окремо зупинимося на індивідуальному перев'язувальному па­кеті. Він виготовлений з марлевого бинта і однієї або двох подушечок заповнених ватою. Одна подушечка пришита на початку бинта, іншу можна вільно пересувати уздовж бинта на потрібну відстань. Подушечки і бинт пакета стерильні, загорнені в пергамент­ний папір. Зовнішній чохол пакета зроблений із прогумованої тканини. У пакет вкладається шпилька. На чохлі зазначені правила користування пакетом. При накладанні пов'язки пакет беруть у ліву руку, правою рукою на надрізі розкривають зовнішній чохол і виймають внутрішнє упакування пакета. Попередньо вийнявши шпильку, знімають паперову обгортку і розгортають перев'язу­вальний матеріал, не торкаючись руками  внутрішньої поверхні подушечки, тобто тієї, котра буде прикладена до рани. Той, хто надає допомогу, може братися руками тільки за прошиту кольоро­вими нитками поверхню подушечки. Подушечку прибинтовують бинтом, кінець якого закріплюють шпилькою.
Індивідуальний перев'язувальний пакет із двома подушечками використовують, коли людина одержує наскрізне поранення. Одну подушечку прикладають на вході рани, а іншу - на виході. Потім їх фіксують бинтом за допомогою декількох турів навколо тіла. Зовнішній чохол пакета, внутрішня поверхня якого стерильна, ви­користовують для накладання герметичних пов'язок.


12. Переломи кісток
Перелом - раптове порушення цілісності кістки.
Переломи бувають відкритими й закритими.
а. Відкриті переломи - це переломи, при яких є відкрита рана в місці перелому. Такі переломи можуть становити собою загрозу для життя людини внаслідок розвитку шоку, крововтрати, інфі­кування.
Увага! При відкритих переломах транспортування потерпілого в медичну установу проводиться на ношах у положенні лежачи на спині.
б. Закриті переломи - це переломи при яких відсутня рана в місці перелому.
Характерними ознаками перелому є:
-       біль, що підсилюється при будь-якому русі й навантаженні на кінцівку;
-       припухлість;
-       патологічна рухливість у місці перелому;
-       при відкритих переломах можуть спостерігатися кісткові відламки в рані;
-       переломи кінцівок супроводжуються їх скороченням і ви­кривленням у місці перелому;
-       поява набряклості й синця;
-       при переломах кісток черепа можлива кровотеча з вух;
-       при переломах ребер болючість при диханні і характерний хруст у місці перелому при дотику.
Щоб переконатися у наявності перелому, прощупують ушко­джену частину тіла. Майже завжди вдається виявити нерівності кістки, гострі краї уламків і характерний хрускіт при легкому натисненні. Обмацувати, особливо для визначення рухливості кістки поза межею суглоба, потрібно обережно, двома руками, намагаючись не заподіяти додаткового болю й травми потер­пілому.
12.1. Перша медична допомога при переломах
а. Загальна схема надання першої медичної допомоги при від­критих переломах:
-     зупинити кровотечу, обробити краї рани;
-     на рану накласти стерильну пов'язку;
-     дати знеболюючий засіб;
-     провести іммобілізацію кінцівки.
б. Загальна схема надання першої медичної допомоги при за­критих переломах:
-     провести іммобілізацію;
-     дати знеболюючі засоби й накласти холод;
-     доставити потерпілого в медичну установу.

12.2. Транспортна іммобілізація
У наданні допомоги при переломах і ушкодженнях суглобів головне - надійна й своєчасна іммобілізація ушкодженої частини тіла. Іммобілізацією досягається нерухомість ушкодженої частини тіла, що приводить до зменшення болю й попереджає посилення травматичного шоку, усувається небезпека додаткового ушко­дження й знижується можливість інфекційних ускладнень. Тимча­сова іммобілізація проводиться за допомогою спеціальних медич­них шин, яка виконується медичними працівниками або особами, які вміють ними користуватися, й імітованими шинами. У якості останніх використовуються підручні засоби: дошки, палиці, фане­ра, картон, згорнуті журнали, весла, парасольки й інші предмети, довжина яких повинна бути достатньою, щоб зафіксувати суглоби вище і нижче місця перелому. У виняткових випадках допускаєть­ся транспортна іммобілізація шляхом прибинтовування ушкодже­ної кінцівки до здорової частини тіла: верхньої - до тулуба, ниж­ньої - до здорової ноги.
Основними принципами транспортної іммобілізації є:
-   будь-яка транспортна іммобілізація складається із трьох час­
тин: шини; прокладки; фіксуючої пов'язки;
-      при ушкодженні будь-якого сегмента кінцівки з рухів виклю­чають два сусідні суглоби, а іноді й три - при травмах плечової кістки плечового суглоба, стегнової кістки і кульшового суглоба - всі основні суглоби верхньої (плечовий, ліктьовий, променево-зап'ястний) або нижньої (кульшовий, колінний і гомілковостопний) кінцівок.
-      при іммобілізації кінцівки необхідно, по можливості, придати їй фізіологічне положення, а якщо це неможливо, то таке поло­ження, при якому кінцівка найменше травмується;
-      при відкритих переломах вправлення відламків не роблять, накладають стерильну пов'язку на місце ушкодження й кінцівку фіксують у тому положенні, у якому вона перебуває в момент ушкодження;
-      при закритих переломах знімати одяг з потерпілого не по­трібно;
-      не можна накладати тверду шину прямо на тіло, під неї не­обхідно підкласти м'яку прокладку (вата, рушник);
-      під час перекладання хворого з нош ушкоджену кінцівку по­винен підтримувати помічник.
Неправильно виконана іммобілізація може принести шкоду в результаті додаткової травматизації.
Увага! Не прив'язуйте шину занадто туго - це може порушити кровообіг і викликати біль. Послабте пов'язки, якщо: пальці потер­пілого набрякли й посиніли; ними неможливо поворухнути; ділян­ка під шиною оніміла і в ній відчувається поколювання; під ши­ною не прощупується пульс; нігті не набувають нормального ко­льору через 2 секунди після натискання.
Надаючи допомогу при переломах, у жодному разі не треба самим намагатися з'єднати відламки кістки - усунути скривлення кінцівки при закритому переломі або вправити кістку, що вийшла назовні, при відкритому. Постраждалого потрібно якнайшвидше доставити до лікувальної установи.
13. Рани
Раною називається ушкодження, що характеризується по­рушенням цілісності шкірних покривів, слизових оболонок, а іноді й глибоких тканин (супроводжується болем, кровотечею і зіянням).
13.1. Класифікація ран
За видами:                                        
1.  Вогнепальні рани. Виникають у результаті кульового чи осколкового поранення. Рани можуть бути наскрізними (є вхідний і вихідний отвори), сліпими (куля чи осколок застряють у ткани­нах) і дотичними (куля чи осколок, пролітаючи по дотичній, по­шкоджує шкіру і м'які тканини, але не застряє в них).
2.         Різані і колоті рани мають рівні краї, сильно кровоточать. Колоті проникаючі рани з незначним запаленням і ушкодженням шкіри чи слизової оболонки можуть бути досить глибокими і ста­новити велику небезпеку через можливість ушкодження внутріш­ніх органів і занесення в них інфекції.
3.         Рубані рани супроводжуються забитим місцем і роздроб­ленням м'яких тканин.
4.         Забиті, рвані і роздроблені рани характеризуються складною формою, нерівними краями, у них створюються сприятливі умови для розвитку інфекції.
5.  Рани від укусів - небезпечні інфікуванням слиною тварини.
За глибиною:
1.  Поверхневі.
2.             Проникаючі в порожнину черепа, грудної клітки і черевну порожнину.
Усі рани, крім операційних, вважаються первинно інфіковани­ми. Мікроби в рану попадають разом з предметом, що ранить, зем­лею, шматками одягу, повітрям і при торканні до неї руками. Най­більш небезпечне проникнення в рану анаеробних (здатних розви­ватися без повітря) мікробів, що викликають газову гангрену.
Небезпечне потрапляння в рану збудника правця. Збудники правця виробляють токсин, що діє на нервову і м'язову системи. Скелетні м'язи скорочуються, що призводить до судоми. З метою профілактики правця при всіх пораненнях, що супроводжуються забрудненням, пораненому вводять очищений протиправцевий анатоксин чи протиправцеву сироватку.
13.2. Ознаки інфікування рани
Про інфікування рани можуть свідчити такі ознаки:
-       ділянка навколо рани припухає, червоніє і стає теплішою на дотик;
-       пульсуюча біль в ділянці рани;
-       підвищення температури і погіршення стану хворого.
Асептика - це сукупність заходів, спрямованих на попере­дження потрапляння мікробів у рану. Асептика досягається суво­рим дотриманням основного правила - все, що стикається з раною, повинно бути стерильним (не мати мікробів). Не можна руками торкатися рани, видаляти з неї осколки, обривок одягу, використо­вувати нестерильний матеріал для закриття рани.
Антисептикою називається система заходів, спрямованих на зменшення кількості мікробів чи їхнє знищення в рані. До цих за­ходів відноситься:
-          механічна (первинна хірургічна обробка рани);
-          фізична (дренування рани, ультрафіолетове опромінення);
-          хімічна (застосування протимікробних лікарських засобів);
-          біологічна (антибіотикотерапія).
13.3. Перша медична допомога
При незначних пораненнях:
-          промити рану розчином антисептика або чистою водою з милом (не використовуйте спирт);
-          накласти на рану стерильну пов'язку.
При великих ранах, а також колотих (невеликий раневий отвір, але можуть бути глибокі ушкодження) чи вогнепальних ранах не слід самостійно промивати рану. Накладіть тільки стерильну пов'язку і зверніться за допомогою до лікаря.
При ранах розміром більше 1-2 см, коли краї рани не сходяться разом, слід якнайшвидше звернутися до хірурга для вирішення питання про накладання швів на рану. Шви прискорюють процес загоєння, зменшують імовірність розвитку інфекції, запобігають утворенню грубих рубців.
У випадку ушкодження, що супроводжується ампутацією час­тини тіла, відірвану частину слід направити до лікарні разом з потерпілим. При цьому її загортають в стерильну марлю (або чис­ту тканину), кладуть в поліетиленовий пакет і тримають пакунок у холодному місці (поліетиленовий пакет з ампутованою частиною поміщають у другий пакет, наповнений льодом).
Якщо у рані виявиться сторонній предмет, не слід витягати його з рани. Предмет фіксують в рані і накладають стерильну пов'язку навколо нього.

14. Кровотеча

Кровотеча - витікання крові із кровоносних судин при пору­шенні цілісності їхніх стінок.
Втрата 1-2 літрів крові може призвести до смерті. Залежно від виду ушкоджених судин, кровотеча буває:
-       артеріальна - кров яскраво-червоного кольору, витікає пуль­суючим струменем, величина якого залежить від діаметру судини;
-       венозна - кров темно-вишневого кольору, виливається спо­кійно;
-       капілярна - спостерігається при неглибоких порізах шкіри, саднах;
-       змішана - характеризується ознаками артеріальної й веноз­ної кровотеч.
Розрізняють також зовнішні й внутрішні кровотечі. Зовнішня відбувається, коли гострий предмет, наприклад, ніж або зламана кістка, проколює шкіру й ушкоджує інші органи. При ушкодженні великих кровоносних судин, або коли кров виливається занадто швидко, не встигаючи звернутися, така кровотеча може бути за­грозою для життя.
Внутрішня кровотеча виникає при закритій травмі й при різко­му ударі, наприклад, у випадку автомобільної аварії, коли водія кидає на кермове колесо, або коли людина падає з великої висоти.
14.1. Перша медична допомога
Надання першої медичної допомоги при кровотечі залежить від її характеру й полягає в тимчасовій її зупинці й доставці потерпі­лого до найближчої лікувальної установи.
Сильну артеріальну кровотечу з судин верхніх і нижніх кінці­вок зупиняють у два етапи:
-    спочатку притискають артерію вище місця ушкодження до кістки, щоб припинити виливання крові;
-    потім накладають стандартний або імпровізований джгут. Притискати артерію до кісткових виступів найкраще в певних (найбільш зручних для цього) місцях, саме в них добре прощупу­ється пульс.
Так, скроневу артерію притискають великим пальцем спереду й ледь вище вушної раковини на скроні.
Сонну артерію варто притискати ліворуч або праворуч на бічній поверхні шиї. Тиск пальцями треба робити в напрямку до хреб­та, при цьому сонна артерія придавлюється до хребта.
Увага! Притискати сонну артерію допустимо тільки з одного боку.
Підключичну артерію потрібно притискати в ямці над ключи­цею до першого ребра.
Пахову артерію притискають до голівки плечової кістки по пе­редньому краї росту волосся в пахвовій впадині при кровотечі з рани в ділянці плечового суглоба й надпліччя.
Плечову артерію притискають до плечової кістки із внутрішньо­го боку від двоголового м'яза при кровотечі з ран середньої й нижньої третини плеча, передпліччя й кисті.
Променеву артерію притискають до підлягаючої кістки в ділян­ці зап'ястя біля великого пальця при кровотечі з ран кисті.
Стегнову артерію притискають в ділянці пахової складки в її середній частині при кровотечі з ран в ділянці стегна. Притис­нення роблять у паховій ділянці на середині відстані між лобком і виступом підвздошної кістки.
Підколінну артерію притискають в ділянці підколінної ямки при кровотечі з ран гомілки й стопи.
Артерії тилу стопи притискають до підлягаючої кістки при кровотечі з рани на стопі. Пальцеве притиснення дає можливість зупинити кровотечу майже моментально. Але навіть сильна люди­на не може утримати його більше 10-15 хв., тому що руки утом­люються й притиснення слабшає. У зв'язку із цим такий прийом важливий головним чином тому, що він дозволяє виграти якийсь час для інших способів зупинки кровотечі.
При артеріальних кровотечах з судин верхніх і нижніх кінцівок притиснення артерій можна здійснити іншим способом: при кро­вотечі з артерії передпліччя вкласти пачку бинтів у ліктьовий згин і максимально зігнути руку в ліктьовому суглобі; теж саме можли­во робити і для артерій гомілки й стопи - у підколінну ділянку вкласти дві пачки бинтів, а ногу максимально зігнути в суглобі.
14.2. Правила накладання джгута
Після притиснення артерій слід накласти джгут. Його накла­дають на одяг або спеціально підкладену під нього тканину (руш­ник, шматок марлі, косинку). Джгут підводять під кінцівку вище місця кровотечі й ближче до рани (не ближче 5-6 см), сильно розтягують і, не міняючи зусиль, замотують навколо кінцівки. Відзначають час (дату, години та хвилини) накладання джгута на аркуші паперу, який підкладають під джгут або на чолі по­терпілого чорнилами, фарбою, кров'ю, сажею будь-чим, але обов'язково.
При правильному накладанні джгута кровотеча припиняєть­ся, кінцівка нижче місця накладення бліда, пульс на артерії зни­кає. Кінцівка нижче місця накладення джгута зберігає життєздат­ність протягом 1,5-2 години. Через 2 год. джгут необхідно зняти, й через кілька хвилин накласти на інше місце. При цьому потер­пілий втратить якусь кількість крові. Тому варто вжити всіх заходів для доставки потерпілого до найближчої лікувальної установи.
Помилки при накладенні джгута:
-    занадто слабке затягування викликає здавлювання тільки вен, у результаті чого артеріальна кровотеча підсилюється;
-    занадто сильне затягування, особливо на плечі, спричиняє ушкодження нервових стовбурів і параліч кінцівки;
-    накладення джгута безпосередньо на шкіру призводить, як правило, через 40-60 хв. до сильних болів у місці його накладання.
За відсутності джгута для зупинки кровотечі використовують ремінь, хустку, смужку міцної тканини. Ремінь складають у вигля­ді подвійної петлі, накладають на кінцівку й затягують. Хустку або іншу тканину використовують як закрутку.
Накладення тугої пов'язки - ще один із простих і надійних способів зупинки кровотечі, зменшення болю й створення спокою ушкодженої частини тіла. Пов'язку можна накласти на будь-яку частину тіла. Перед накладанням пов'язки рану треба обробити перекисом водню або марганцівкою (2-3 крупинки ретельно роз­чинити у склянці бажано кип'яченої води). Після цього на рану варто помістити стерильну серветку або невеликий шматочок бин­та. І тільки потім накладати бинт.
Венозну кровотечу при пораненнях верхніх або нижніх кінці­вок зупиняють шляхом надання їм піднятого положення. Це ро­биться досить просто. Ушкоджену руку піднімають догори трохи вище голови. Під ушкоджену ногу підкладають невеликий валик, згорнутий з якої-небудь матерії (можна використовувати сумку, рюкзак, ковдру, подушку, оберемок сіна). Нога повинна бути вище грудної клітки. При цьому людині варто лежати на спині.
Увага! Для зменшення ризику передачі захворювань у випадках надання допомоги під час кровотеч треба виконувати такі пра­вила обережності:
-       між вашою рукою й раною покладіть марлеву серветку або іншу чисту й суху тканину, або використовуйте руку потерпілого; як захист можна також використовувати целофанову обгортку, гу­мові або одноразові рукавички;
-       безпосередньо після надання першої допомоги ретельно ви­мийте руки з милом, навіть якщо вони були в рукавичках; не мий­те руки поблизу харчових продуктів;
-       уникайте приймати їжу або пити під час надання допомоги.
14.3. Внутрішня кровотеча
При внутрішній кровотечі кров з ушкодженої артерії, вени або капіляра не виходить за межі шкірного покриву. Незначна внутрішня капілярна кровотеча викликає утворення під шкірою синців і не є серйозною. Однак внаслідок більш глибокої арте­ріальної або венозної кровотечі можлива велика втрата крові. Ознаками внутрішньої кровотечі є:
-       посиніння шкіри (утворення синця) на місці ушкодження;
-       м'які тканини над місцем травми болісні, опухлі, тверді на дотик (наприклад, «твердий живіт» при внутрішній кровотечі в черевну порожнину);
-       частий слабкий пульс;
-       часте дихання;
-       бліда шкіра, прохолодна на дотик;
-       нудота, блювання;
-       спрага;
-       кровотеча з природних отворів організму (рот, ніс, пряма кишка, кров у сечі тощо).
При внутрішніх кровотечах на передбачувану ділянку кровотечі кладуть холод. При використанні льоду попередньо його загортають у марлю, рушник або тканину. Холод прикладають на 15 хв. щогоди­ни. Потерпілого слід негайно доставити до лікувальної установи.
15. Забиті місця (удари)
Удар - механічне порушення м'яких тканин без помітних ушкоджень шкіри. У межах забитого місця з'являється біль, при­пухлість, синець. При забиванні грудної клітки порушується дихання. Удар живота може спричинити розрив печінки, селезін­ки, кишечника, внутрішню кровотечу, а удар голови - черепно-мозкову травму (струс мозку).
Більшість синців та інших ушкоджень внаслідок забитих місць з'являються після раптового удару тупим предметом. Хоча ціліс­ність шкіряного покриву зберігається, а зовнішня кровотеча від­сутня, кровоносні судини й дрібні капіляри, розташовані близько до поверхні шкіри, розриваються. Кров виливається в навколишні тканини, утворюється добре знайома всім фіолетова пляма. Лікарі називають такі внутрішні крововиливи гематомами.
15.1. Перша медична допомога
Основні правила надання першої медичної допомоги при забитих місцях:
-       накласти холод на місце удару;
-       накласти тугу пов'язку;
-       забезпечити спокій ушкодженого місця;
-       доставити потерпілого до медичної установи.
У разі синців на руці або нозі необхідно підняти кінцівку вище. При цьому синець повинен розташовуватися вище рівня серця, доступ крові до нього зменшується й припухлість стає менше.
Використовуйте холод (воду, лід). Він є ефективним лікуван­ням синців. Якщо забито руку або ногу, потримайте кінцівку під струменем холодної води. Наповніть льодом пластиковий пакет, загорніть його в рушник або матерію й прикладайте до забитого місця. Дотримуйтеся обережності і не перестарайтеся з викорис­танням холоду. Потрібно, щоб забите місце злегка оніміло й по­червоніло, але не повинне побіліти, це ознака занадто слабкого припливу крові. Холод не можна використовувати людям, що страждають порушенням кровообігу й діабетом. Забезпечте спокій ушкодженому місцю, оскільки це зменшує приток крові до нього, що в свою чергу стримує можливості до поширення набряклості і зменшення хворобливості.
Увага! Не прикладати лід безпосередньо до шкіри, це може призвести до її обмороження.

15.2. Вивихи
Вивихи - порушення цілісності суглоба зі стійким зсувом суг­лобних кінців кісток. При вивиху звичайно розтягуються або рвуться зв'язки, може виявитися ушкодженою суглобна капсула, у яку укладений суглоб. Лопаються дрібні кровоносні судини, що призводить до внутрішньої кровотечі, утворення гематоми й на­брякання. Тиск на нерви в результаті набрякання викликає біль.
Вивих не завжди легко відрізнити від перелому або від розтяг­нення. Крім того, удар здатний викликати зсув суглобних кінців кісток, може також зламати кістку, тоді будуть присутні ознаки й того, і іншого ушкодження. Неускладнені вивихи характеризують­ся такими ознаками: значним набряканням суглоба; деформацією й неприродною формою суглоба; видимим скороченням або по­довженням ушкодженої кінцівки; сильним болем в ділянці сугло­ба, особливо при спробі зробити рух; зблідненням шкіри навколо суглоба; болі при дотику і рухах кінцівки або втратою функції ушкодженого суглоба.
15.2.1. Перша медична допомога
Перша медична допомога потерпілому при вивихах надається в певній послідовності:
-          дати постраждалому протибольовий засіб;
-          накласти тугу пов'язку;
-          прикладати холод;
-          забезпечити спокій ушкодженій кінцівці.
Увага! При вивиху не намагайтеся вправити кості суглоба на місце.
16. Утоплення
Утеплення - одна із форм механічної асфіксії, що розвивається внаслідок попадання рідини у дихальні шляхи або внаслідок ларингоспазму і припинення дихання чи зупинки серця в результаті психічної (страх) і рефлекторної (удар, об воду, холодовий шок) дії. Іншими причинами утоплення можуть бути: температура на­вколишнього середовища; велика швидкість течії води; вири; клю­чові джерела; шторми; невміння плавати; перевтома; хворобливий стан; травми при стрибках у воду; порушення серцевої діяльності під час плавання під водою тощо.
Рятувати людину, яка тоне, звичайно приходиться вплав. Якщо він ще тримається на поверхні, варто підпливати до нього ззаду, щоб уникнути захоплення з його боку. У випадку захоплення кра­ще поринути з потопаючим у воду. Він, намагаючись залишитися на поверхні, як правило, відпускає рятувальника. Якщо потопаю­чий поринув у воду, треба нирнути і намагатися знайти його. Знайшовши затонулого, необхідно взяти його за руку або за волос­ся й, відштовхнувшись від дна, випливти на поверхню. Доставив­ши потерпілого до берега, приступають до надання невідкладної допомоги, яка повинна бути спрямована на якнайшвидше віднов­лення дихання і кровообігу.
16.11. Перша медична допомога потопаючому
Витягши потерпілого з води, необхідно:
-     швидко очистити верхні дихальні шляхи від піску, мулу та водоростей, для чого ставши на праве коліно, покласти потерпіло­го животом на своє ліве стегно вниз обличчям, лівим передпліччям натиснути на спину, щоб вивільнити від води та інших предметів дихальні шляхи, одночасно пальцями правої руки вичищати по­рожнину рота;
-     одночасно з очищенням ротової порожнини подразнювати корінь язика та глотку пальцями, щоб викликати блювання, яке прискорить відновлення життєвих функцій;
-     покласти потерпілого на спину так, щоб голова була відки­нута назад, для розправлення дихальних шляхів, для цього можна покористуватися валиком з одежі та іншими підручними засобами;
-     визначте наявність дихання і наявність пульсу на сонній артерії. Якщо дихання відсутнє, слід почати робити штучну венти­ляцію легень потерпілого, а якщо ще відсутній і пульс, водночас із штучною вентиляцією легенів виконується непрямий масаж серця до появи перших ознак життя;
-     паралельно здійснюється нагрівання тіла розтиранням.
Одночасно із наданням допомоги потерпілому необхідно ви­кликати «швидку медичну допомогу» або якнайшвидше, не при­пиняючи реанімаційних заходів, доставити потерпілого до медич­ного закладу.
Усім потерпілим обов'язково повинна бути надана кваліфіко­вана медична допомога лікарями «Швидкої медичної допомоги» або в лікувальній установі, тому що після порятунку в утопленика висока ймовірність розвитку набряку легенів.
Для запобігання нещасних випадків слід дотримуватися правил поводження на воді, що забороняють: стрибати у воду в незнайо­мому місці, особливо головою вниз; запливати за межі відведених для купання місць; купатися після вживання спиртних напоїв, а також у стані психічного й фізичного стомлення; заходити у воду після сильного перегріву на сонці; залишати без догляду у воді дітей під час їх купання.
17. Тепловий (сонячний) удар
Тепловий удар - виникає в результаті загального перегріву організму при тривалому впливі високої температури. Сонячний удар може трапитись і в приміщенні: магазині, на робочому місці, сауні тощо.
Сонячний удар викає, якщо сонячне тепло діє переважно на голову.
При тепловому і сонячному ударі, як правило, людина непри­томніє внаслідок недостатнього надходження крові в мозок. Якщо при цьому людині не допомогти, вона може загинути.
Увага! Сонячний і тепловий удар найбільш небезпечний лю­дям, які погано переносять спеку, особи з надлишковою вагою та ті, які слабують на серцево-судинні захворювання, у яких хворі залози внутрішньої секреції, а також ті, що зловживають алкого­лем. Швидко перегріваються маленькі діти, тому що в силу віко­вих фізіологічних особливостей механізм регуляції теплообміну дитячого організму ще недосконалий.
Симптоми: спочатку людина відчуває втому, головний біль, запаморочення, нудоту, спрагу. Пізніше - шум у вухах, задишку, прискорене серцебиття (збільшується почервоніння). Якщо в цей час прийняти необхідні заходи, захворювання не буде розвиватися. Але якщо постраждалий продовжує запишатися на сонці та у теп­лі, розвивається процес, обумовлений ураженням центральної нер­вової системи; важка задишка, частий і слабкий пульс, галюцина­ції, температура підвищується до 40°С, судоми, марення, можли­вий параліч органів дихання і припинення роботи серця.
Запам’ятайте! Небезпека сонячного і теплового удару збіль­шується при фізичному навантаженні і відсутності води. Організм не встигає охолоджуватися і швидко перегрівається.

17.1. Перша медична допомога
Допомога при сонячному й тепловому ударах одна:
-       насамперед, перемістіть потерпілого в тінь або в прохолодне приміщення;
-       розстебніть одяг, ослабте ремінь;
-       покладіть на чоло, ділянку серця й внутрішню поверхню стегон, ближче до паху компреси з холодною водою (у цих міс­цях перебувають товсті судини, тому кров і тіло будуть охоло­джуватися);
-       трохи підніміть ноги потерпілого - так ви підсилите прилив крові до знекровленого мозку;
-       дайте потерпілому понюхати нашатирний спирт;
-       якщо людина не знепритомніла, її треба напоїти холодною, трохи підсоленою водою, алкогольні напої виключаються;
-       при втраті свідомості потрібно покласти постраждалого на бік. При порушенні дихання негайно починають робити штучне дихання.
Буває, що погано людині стає вже вдома. Тоді добре допомагає обтирання оцтом, розбавленим порівно з водою. Одночасно треба давати холодні напої невеличкими ковтками кожні 3-5 хвилин. Мож­на поставити холодну клізму, а також дати жарознижуючу таблетку.
В усіх випадках перегрівання організму треба терміново ви­кликати лікаря.
Для того, щоб уникнути теплового й сонячного ударів, необ­хідно дотримуватися правил роботи й поводження в приміщеннях з підвищеною температурою (гарячі цехи, парильні в лазнях). У жаркому кліматі години роботи повинні припадати на найменш небезпечний час доби.
Попередження перегрівання організму полягає в дотриманні норм прийому сонячно-повітряних ванн: не зловживати витрива­лістю свого організму, більше знаходитися у холодку, періодично охолоджуватися.
Запам'ятайте, що вживання в жару алкогольних напоїв різко по­рушує терморегуляцію організму й може викликати тепловий удар.
Уникнути сонячного удару дуже просто: одяг повинен бути з легкої нещільної тканини, світлий; треба носити головний убір.
Намагайтесь дотримуватись питного режиму, уживаючи неміц­ний чай і квас, варто підтримувати в організмі водно-сольову рів­новагу.

18. Ураження електричним струмом
Завихрення - ушкодження організму електричним струмом, причинами якого є порушення техніки безпеки при поводженні з електроприладами в промисловості, у сільському господарстві, на транспорті й у побуті. Більше половини електротравм у населення трапляється через дотик чи наближення до обірваних або провис­лих дротів повітряних ліній електропередач, а також через ура­ження атмосферною електрикою (блискавка).
Електричний струм викликає місцеві й загальні порушення в організмі. Місцеві зміни проявляються в болючих відчуттях і опі­ках тканин. Загальні явища виражаються в розладі діяльності центральної нервової системи, органів дихання й кровообігу.
В осіб, уражених електричним струмом, спостерігаються не­притомність, втрата свідомості, судоми, порушення дихання, а у важких випадках - шок і смерть.
18.1. Перша медична допомога
Надання першої медичної допомоги при ураженні електричним струмом полягає у такому:
1.           Припинити дію електричного струму на потерпілого (вимк­нути рубильник чи вимикач, швидко викрутити запобіжник, від­кинути дротини сухою дошкою, відтягнути потерпілого діелект­ричними рукавичками, шарфом, піджаком, курткою тощо за сухий одяг, перерубати дріт сокирою).
2.     Ретельно оглянути потерпілого.
Якщо потерпілий при свідомості і почуває себе непогано, слід лише заспокоїти його, напоїти теплим чаєм, відігріти. Пам'я­тайте, що потерпілий до приїзду лікарів мусить обов'язково ле­жати, ні в якому разі не дозволяйте йому підводитися. Адже струм викликає в організмі серйозні розлади обміну речовин, кровообігу, змінює навіть склад крові, спричиняючи таким чином тяжкі ускладнення. Електричний струм при проходженні через тіло людини викликає його нагрівання, що може призвести до опіку. При цьому у постраждалого можуть спостерігатися рани в місцях входу та виходу електричного розряду. Ці опіки, здаючись незначними на вигляд, можуть виявитися тяжкими, оскільки можливе ушкодження внутрішніх тканин. На уражені ділянки слід накласти суху пов'язку.
При зупинці дихання, розвитку стану клінічної смерті:
-      необхідно терміново викликати «швидку медичну допо­могу»;
-      негайно приступити до реанімаційних заходів (штучна вен­тиляція легень і непрямий масаж серця).
18.2. Запобігання ураження електричним струмом
Для запобігання ураження електричним струмом слід дотриму­ватись відповідних правил поводження:
-      ніколи не використовуйте електричні прилади поблизу води;
-      оголені електричні дроти слід викинути або відремонту­вати;
-      якщо вдома є маленькі діти, переконайтеся, що ви надійно від них закрили електророзетки;
-      не можна не тільки торкатися, а й наближатися до обірваних дротів на відстань ближче ніж 8 метрів;
-      до електротравми може призвести навіть наближення на небезпечну відстань до дротів повітряних ліній при виконанні будівельних, сільськогосподарських робіт (складання соломи, сіна, дров);
-      смертельно небезпечно проникати в електричні розподільчі пристрої, трансформаторні підстанції, електросилові щити та збірки (на всіх таких електричних пристроях нанесено спеціальні попереджувальні знаки електронебезпеки, і вони постійно під напругою);
-      небезпечно проводити будь-які розкопки ґрунту механізма­ми та ручним способом у межах міст, бо пошкодження підземної кабельної лінії також може стати причиною електротравми.
При виявленні провислих чи обірваних дротів треба негайно організувати охорону місця пошкодження, огородити небезпечну зону, попередити присутніх про небезпеку наближення до місця пошкодження та негайно повідомити диспетчера районної (місь­кої) електромережі або чергового райдержадміністрації, міськви­конкому.
Ніколи не наближайтесь до постраждалого від електричного струму, якщо ви не впевнені, що джерело живлення відключене. Якщо оголений провід знаходиться на корпусі автомобіля, запро­понуйте пасажирам залишатися в машині до приїзду фахівців.

18.3. Ураження блискавкою
Ураження блискавкою лікарі прирівнюють до дії на організм електричного струму високої напруги. Така травма руйнує нервову систему, розладнує дихання, серцеву діяльність. На шкірі потерпі­лих лишаються характерні сліди, так звані «знаки блискавки» - червоні смуги, опіки. 88-96 відсотків уражених спершу втрачають свідомість. При ураженні блискавкою, насамперед, постраждалого необхідно роздягнути, облити йому голову холодною водою та, за можливістю, обгорнути тіло мокрим холодним простирадлом. Як­що людина ще не отямилася, слід негайно розпочати проведення реанімаційних заходів та якнайшвидше викликати швидку медич­ну допомогу. Навіть якщо людина зовнішньо отямилася, у неї мо­жуть виявитися серйозні ушкодження внутрішніх органів, і вона потребує медичної допомоги.
Є така думка, що ураженого блискавкою потрібно швидко на декілька хвилин закопати в землю: мовляв, так електричний заряд із нього вийде, і все обійдеться. Цей намір не просто марний, а ще й небезпечний. Мало того, що це затримує застосування справді адекватних засобів допомоги, але ще й можна просто заморити постраждалого, якщо він наковтається землі.
Пам'ятайте! Постраждалий від удару блискавки може мати переломи, навіть хребта, тому переміщати його необхідно дуже обережно.
18.3.1. Поради щодо поводження під час грози

Під час грози:
-       виключати радіоустановки й телевізори з антеною;
-       не можна ховатися під шатами дерев, особливо коли негода застає в полі, на відкритій місцевості (третина усіх потерпілих від блискавки уражена саме під деревами);
-       якщо ви плаваєте чи знаходитеся в човні, слід якнайшвидше вибратися на берег. Вода є провідником електрики;
-       у відкритому полі не слід переносити лопати, граблі, вила;
-       небезпечно наближатися за такої погоди й до телеграфних стовпів або опор ліній електропередач;
-       неприпустимо їздити на велосипеді, мотоциклі чи коні, пра­цювати на тракторі;
-       не можна в цей час лишатися на спортивних майданчиках, пляжах, на подвір'ї;
-       якщо гроза застала в поході, тримайтеся якомога далі від вершин гірських хребтів, особливо їхніх піків;
-       уникайте сусідства з водонапірними баштами, металевими трубами, дротами, залізними огорожами;
-       за винятком екстрених випадків намагайтеся не користува­тися телефоном;
-       якщо гроза застала в автотранспорті, то слід лишатися на місці і ні в якому разі не виходити назовні. Якщо ж украй необ­хідно вибратись, треба уникати одночасного контакту з землею й металевим корпусом автомобіля - найкраще вистрибнути з машини;
-       знаходячись у будинку, тримайтеся далі від дверей, вікон, каміна, небезпечно також забиратися на горище;
-       не рекомендується приймати під час грози душ або ванну;
-       якщо ж сховатися ніде (скажімо, в чистім полі), треба лягати просто на землю.
Майте на увазі, що після спекотних днів дощі йдуть з грозами. Будьте обережними.
19. Переохолодження організму
Загальне охолодження наступає при тривалому впливі на орга­нізм зниженої температури. Температура повітря, близька до 0 °С, висока вологість можуть викликати загальне охолодження протя­гом 12 годин. У воді це відбувається за ЗО хв.; при цьому темпера­тура тіла падає до 35 °С і нижче.
Надання допомоги при охолодженні зводиться до загального або місцевого зігрівання тіла. Потерпілого необхідно закутати і якнайшвидше доставити до медичної установи.
Переохолодження.
Основні причини переохолодження організму - тривале пе­ребування у воді або навіть короткочасне перебування в кри­жаній воді.
Симптоми: озноб, тремтіння, синюшність шкіри, губів, зни­ження температури тіла, біль у пальцях рук і ніг, поява «гусячої шкіри», позіхання, гикавка, затемнення свідомості. У постраждалого наступає апатія, сонливість, загальна слабкість, поверхневе дихання. Ступінь і швидкість переохолодження залежать від тем­ператури води та адаптації організму до холоду.
Запам'ятайте! Серце зупиняється при температурі тіла 26 °С.

19.1. Перша, медична допомога при переохолодженні

Легкий ступінь переохолодження (озноб, м'язове тремтіння, загальна слабкість, утруднене пересування, блідість шкіри):
-       одягніть тепло постраждалого, напоїть гарячим чаєм або кавою;
-       змусьте виконувати інтенсивні фізичні вправи. Подальше купання в цей день припиняється.
Середній ступінь переохолодження (синюшність губів і шкіри, ослаблення дихання, пульс стає рідшим, з'являється сонливість, втрачається спроможність до самостійного пересування):
-       розітріть постраждалого вовняною тканиною, зігрійте під теплим душем (якщо його поміщаєте у ванну, то температуру води підвищуйте поступово від 30-35 до 40-42 °С);
-       зробіть масаж усього тіла;
-       тепло одягніть постраждалого та укладіть в ліжко, зігрійте грілками (зігрівання повинно бути поступовим, щоб не було різко­го перепаду температур);
-       викличте лікаря.
Важкий ступінь переохолодження (з'являється втрата свідо­мості, життєві функції поступово вгасають):
-       негайно викличте лікаря;
-       виконайте всі заходи першої допомоги, як і при середньому ступені переохолодження.
19.2. Відмороження
Відмороження - ушкодження тканин організму, викликане дією низької температури. Відмороження може наступати при температурі повітря нижче -6 °С. Ступінь важкості прояву зале­жить від температури навколишнього середовища, тривалості пе­ребування на холоді, вологості повітря. При температурах нижче -20 °С можуть виникати миттєві контактні відмороження (при зіткненні з металевими предметами шкіра «прилипає» до них). Зниження внутрішньої температури тіла нижче 24 °С призводить до загибелі потерпілого.
Визначення ступеня відмороження можливо тільки після віді­грівання постраждалої частини тіла.
Перший ступінь - шкіра червонясто-багряна, синюшна, на другу-третю добу розвивається лущення шкіри, незначний набряк, виду­жання наступає на сьому - десяту добу.
Другий - на тілі зміни, характерні для першого ступеня, з'являються пухирі, що містять прозору жовтувату або незначно пофарбовану кров'ю рідину.
Третій - відбувається омертвіння всіх шарів шкіри, виникають ділянки тканин чорного кольору, шкірні пухирі, наповнені темною рідиною.
Четвертий - відбувається омертвіння не тільки шкіри, але й м'язів, кісток, сухожиль.
19.2.1. Перша медична допомога при відмороженні
Відмороження першого ступеня виліковують самостійно. При відмороженнях інших ступенів потрібно обов'язково звернутися до лікаря.
Правила надання першої медичної допомоги при відморо­женні:
-      зігріти відморожену ділянку тіла й потерпілого в цілому;
-      розтерти замерзлу кінцівку від периферії до центра рукою або м'якою вовняною тканиною до появи рожевого кольору шкіри;
-      на відморожену ділянку тіла накласти стерильну пов'язку;
-      якщо немає можливості розмістити потерпілого в приміщен­ні, на відморожену ділянку тіла накласти товсту ватно-марлеву пов'язку;
-      дати потерпілому одну таблетку аспірину або анальгіну;
-      напоїти постраждалого гарячим чаєм або кавою.
20. Опіки
Розрізняють термічні опіки, викликані полум'ям, розпеченими предметами, гарячими й палаючими рідинами тощо і хімічні опіки, які можуть трапитися у результаті впливу кислот і лугів. Опіки часто бувають і від дії на шкіру сонячних променів, електричного струму.
Термічні опіки. Розрізняють три ступені опіків: легкий, серед­ній та важкий. Для опіків легкого ступеня характерне стійке почер­воніння обпаленої шкіри, сильний біль. При опіках більш важких ступенів виникають пухирі; на тлі почервоніння й пухирів можуть з'являтися ділянки білої («свинячої») шкіри.

20.1. Перша медична допомога при термічних опіках
При обмеженому опіку:
-        першочерговим заходом негайне охолодження і промиван­ня водою обпечених поверхонь, що має потрійну дію: зупиняє ви­сокотемпературний вплив, який розповсюджується на шкіру і тка­нини, розташовані глибше (шляхом тепловіддачі); здійснює певну знеболювальну дію; зменшує концентрацію шкідливих речовин, які виділяються внаслідок ушкодження шкіри (некроз, обвуглю­вання) і спричиняють розвиток опікового шоку. Охолодження мож­на здійснювати різними засобами: промиванням опікових повер­хонь холодною водою із водогінної мережі (шланг, душ, ванна); із будь-яких ємкостей із запасами води; у крайніх випадках, за відсут­ності запасів води, допускається накладання на опіки холодних компресів із води, снігу, льоду тощо. Оптимальна температура охолоджуючої води: 18-20 °С, однак можливе застосування води будь-якої температури, але не вище 45 °С. Необхідно пам'ятати, що чим раніше розпочато охолодження, тим більшим буде його ефект. Тривалість безперервного охолодження повинна становити не менше 15 хв. (рекомендована тривалість - 45-60 хв.). Необхід­но пам'ятати, що одночасно з охолодженням обпечених поверхонь треба зігрівати інші ділянки тіла, не допускаючи загального пере­охолодження. Особливо це важливо для дітей, організм яких здат­ний швидко переохолоджуватися;
-        накласти стерильну пов'язку;
-        дати знеболюючий засіб.
Якщо ви відвозите потерпілого до лікарні, накладіть на місце опіку чисту суху тканину.
 При великих опіках:
-        накласти нетугу стерильну пов'язку;
-        дати знеболюючий засіб;
-        дати випити склянку луго-сольової суміші (1 чайна ложка кухонної солі й 0,5 чайної ложки питної соди, розчинені в 2 склян­ках води);
-        доставити потерпілого до медичної установи.
Слід пам'ятати, що великі опіки ускладнюються опіковим шо­ком, під час якого потерпілий метушиться від болю, прагне втекти, погано орієнтується на місці і в обстановці. Порушення перехо­дить у прострацію, загальмованість.
Вдихання гарячого повітря, пару, диму може викликати опік дихальних шляхів, набряк гортані, порушення дихання. Це зу­мовлює гіпоксію (порушення постачання кисню до тканин орга­нізму).
Увага! При термічних опіках не допускається:
-          видаляти з ушкодженої шкіри залишки одягу й бруд;
-          обробляти місце опіку спиртом, йодом, жиром, посипати крохмалем або борошном;
-          накладати тугі пов'язки.
20.2. Перша медична допомога при хімічних опіках
При хімічних опіках рідко виникають пухирі. Поглибленню й поширенню опіку сприяє просякнутий кислотою або лугом одяг. Що робити, якщо ви піддалися цьому виду опіку:
-          негайно видалити одяг, просякнутий хімікатом;
-          промити шкіру проточною водою;
-          при опіках лугом промити ушкоджене місце слабким роз­чином (1-2%) оцтової кислоти;
-          при опіках кислотою промити місце ушкодження слабким розчином питної соди (1 ст. ложку на склянку води);
-          дати знеболюючий засіб;
-          доставити потерпілого до лікувальної установи.
21. Отруєння ртуттю
Ртуть - метал сріблясто-білого кольору, у звичайних умовах легко рухома рідина, що при ударі поділяється на дрібні кульки, у 13,5 разів важча за воду. Температура плавлення +38,9 °С. З під­вищенням температури випаровування ртуті збільшується. Пари ртуті та її сполуки дуже отруйні. З попаданням до організму людини через органи дихання, ртуть акумулюється та залишається там на все життя.
Встановлено максимально припустиму концентрацію парів ртуті: для житлових, дошкільних, учбових і робочих приміщень -0,0003 мг/м3. Концентрація парів ртуті в повітрі понад 0,2 мг/м3 викликає гостре отруєння людини.
Симптоми гострого отруєння проявляються через 8-24 години: починається загальна слабкість, головний біль, біль при ковтанні та підвищення температури; згодом - болі в животі, розлад шлун­ку, ураження ясен.
Хронічне отруєння є наслідком вдихання малих концентрацій парів ртуті протягом тривалого часу, і, як правило, протікає без явних ознак захворювання. Потім з'являється зниження працездат­ності, швидка стомлюваність, сонливість, порушення мовлення, послаблення пам'яті і головна біль, в окремих випадках можливі катаральні явища верхніх дихальних шляхів, кровотечі ясен, трем­тіння рук, повік та розлад шлунку. Ртуть уражає нервову систему, а тривалий вплив її викликає навіть божевілля.
21.1. Дії при розливі ртуті у приміщенні
Якщо у приміщенні розбито ртутний термометр:
-      виведіть з приміщення всіх людей, у першу чергу дітей, інва­лідів, людей літнього віку;
-      відчиніть настіж усі вікна у приміщенні;
-      максимально ізолюйте від людей забруднене приміщення, щільно зачиніть всі двері;
-      захистіть органи дихання хоча б вологою марлевою по­в'язкою;
-      негайно починайте збирати ртуть: збирайте спринцівкою вели­кі кульки і відразу скидайте їх у скляну банку з розчином (2 г пер­манганату калію на 1 літр води; більш дрібні кульки збирайте щіточ­кою на папір, і теж скидайте в банку. Банку щільно закрийте криш­кою. Використання пилососа для збирання ртуті забороняється;
-      вимийте забруднені місця мильно-содовим розчином (400 гра­мів мила і 500 грамів кальцинованої соди на 10 літрів води) або розчином перманганату калію (20 грамів на 10 літрів води);
-      зачиніть приміщення після обробки так, щоб не було сполу­чення з іншими приміщеннями і провітрюйте протягом трьох діб;
-      утримуйте в приміщенні, по можливості, температуру не нижче 18-20°С для скорочення термінів обробки протягом прове­дення всіх робіт;
-   вичистіть та промийте міцним, майже чорним розчином мар­ганцівки підошви взуття, якщо ви наступили на ртуть.
Якщо ртуті розлито більше, ніж у термометрі:
-      зберігайте спокій, уникайте паніки;
-      виведіть з приміщення всіх людей, надайте допомогу дітям, інвалідам та людям похилого віку;
-      відчиніть настіж усі вікна
-      ізолюйте максимально забруднене приміщення, щільно за­чиніть всі двері;
-      негайно викликайте фахівців через місцевий державний ор­ган з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту насе­лення. У крайньому випадку зателефонуйте в міліцію.
Боротьба з великою кількістю ртуті та її парів дуже складна. Хімі­ки називають її демеркуризацією, яка проводитись двома способами:
-      хіміко-механічним - механічний збір кульок ртуті з подаль­шим обробленням забрудненої поверхні хімічними реагентами (після такого способу обробки приміщення потребує посиленого провітрювання);
-      механічним - механічний збір кульок ртуті з поверхні з наступ­ною заміною підлоги, штукатурки або капітальним ремонтом будівлі (цей спосіб може застосовуватися разом з хіміко-механічним).
Якщо ви виявили або побачили кульки ртуті в будь-якому іншому місці, будь ласка, негайно сповістіть про це місцеві органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення або міліцію.

Немає коментарів:

Дописати коментар